Дім, де зігрівають серця

Велика залізнична станція. І від гурту до гурту шмигають безпритульні. Щоб не прогавити своє: щось випросити або й нишком поцупити з чужої сумки чи кишені. Немиті, нечесані, завжди голодні та в задерев’янілому від бруду одязі.

Щоразу, коли бачу їх, пригадую затишний будиночок на околиці Євецько-Миколаївки у Новомосковському районі. Тут знайшли домашній притулок і материнське тепло 20 дітей-сиріт. Яких зла доля теж могла привести на вокзали та ринки.

Мама цієї «невеличкої сімейки» — Любов Вікторівна Кулаковська. Раніше жила у Дніпропетровську. Та коли «населення» її квартири зросло ще до дев’яти осіб, переїхала, як каже, на волю — в село. Добре, що знайшлися добрі люди. Облаштовуватися на новому місці допомагали всім миром. Сусідні тодішні колгоспи, Новомосковський трубний завод посприяли в спорудженні житлового будинку. Так і виріс над долиною двоповерховий акуратний котедж, що має тепер офіційну назву дитячого будинку сімейного типу. І всі, хто в ньому, як у теплій рукавичці, мешкає, кажуть: «наша домівка».

Якщо виходити з загальноприйнятих мірок, подружжя, котре має трьох дітей, уже вважається багатодітним. Якщо семеро виховує, то це, схоже, еталон, що й породив саму назву — сім’я. А як називати родину, в якій ростуть аж 20 маленьких «я»? Запитую про це Любов Вікторівну, а вона відмахується: яке це, мовляв, має значення? Я б назвав таку сім’ю дитячою рятівницею. Треба бути більше, ніж сміливою, щоб зважитися виховувати чужих та покинутих дітей.

— Мене ніколи не цікавило і не хвилювало, що скажуть люди, що хтось подумає чи як оцінить мій вчинок, — каже жінка. — Я тільки хотіла й хочу, щоб якомога більше маленьких душ відігрівалося у домашньому теплі, якого нічим іншим не заміниш. Щоб діточки відчували справжню материнську турботу й ласку, пізнавали добро і справедливість.

***

*

Якось восени завітавши до Кулаковських, біля їхнього двору застав кількох жінок-сусідок, які вибирали з гарбузів насіння. «Прийшли оце дітям допомогти», — похвалилися вони. Саме допомогти, бо тут насправді звикли все самі робити і лише на себе сподіватися. Кожен має свої постійні обов’язки. Коло їх визначає мама разом зі старшими — маминими радниками, як вони себе величають. Взимку списки обов’язків та доручень коротенькі, а от улітку — кожен на сорок і більше пунктів. Виконавцям спочатку дозволяється, звичайно, добровільно обирати собі справу до душі — полоти картоплю чи пасти телят. Але потім з того, що лишилося «незайнятим», мама «довантажує». Трапляються і сварки, не без них, одначе все переважно закінчується миром.

У 12 членів родини головний обов’язок поки що — добре вчитися у школі. Але у вільний від навчання час старші хлопці доглядають за худобою. А це три корови, котрі молоко дають, троє бичків, яких на м’ясо відгодовують, і двоє коней — для господарства тяглова сила. Працюють діти й на 26-гектарному фермерському полі найстаршого серед дітей-синів Кулаковської Павла. Володя і Сергійко освоїли ремесло доярів, також уміло пораються з кіньми. Четверо інших закінчили сільське профтехучилище, стали водіями і механізаторами, а п’ятий, Женя, ще вчиться там. Кожного літа біля котеджу-дитбудинку багато квітів. Відповідальні за цю красу дівчатка — Віра, Аня, Катя та Соня.

У кожній сім’ї кухня — об’єкт «стратегічний». А для такої, як у Любові Вікторівни, тим паче. Тільки хліба за день тут розходиться щонайменше десяток буханців. А до нього ж треба ще щось зварити, насмажити та спекти. «Спершу коло плити поралася сама, — розповідає господиня, — не відходила від неї днями. — І жартує: — Доки не навчилася смачно готувати. Та швидко, й озирнутися я не встигла, як підросли мені помічнички». Першою кулінарну справу освоїла Наталочка, за нею — Аня та Віруня. А недавно стати шеф-кухарем несподівано виявив бажання Сергій. І всі довірили йому цей пост номер один у домі. Щоправда, без «підсобників» не обходиться.

Звичайно, за всіма і за всім стежить мама Люба. Клопотів у неї завжди під зав’язку, якщо не більше. Коли хочеш, щоб усі були ситі, вмиті, одягнені та взуті, не сидітимеш. А потрібні ще й зошити та підручники, різні побутові дрібнички. Набирається оцих «треба» стільки, що сімейний бюджет весь час доводиться кроїти. Дякувати Богові, допомагає держава. Виділяє гроші на продукти, забезпечує одягом та взуттям. Одначе й від того, що Кулаковські самі додають, теж нічого не лишається. Тут тільки давай.

А у великій родині немає ледачих. Гуртом вирощують соняшник на олію, картоплю та різну городину. Після того, як Новомосковський трубний завод передав сім’ї-дитбудинку трактора в «ренду» (спасибі народному депутатові Миколі Солошенку!), стало легше. Щороку тепер вирощують і гарбузи. За насіння з яких отримують чималі гроші. Недавно завели червоних каліфорнійських черв’яків, які органічні побутові відходи та гній переробляють на гумус. Це і для своєї землі, й маленький «бізнес».

...Кожного вечора сімейство неодмінно збирається за великим столом. У школярів перевіряють, чи вивчили уроки. Обговорюють зроблене по господарству, складають плани на наступний день. Радяться, як краще їх здійснити. Любов Вікторівна оцінює вчинки своїх синів і дочок — кого похвалить, кому щось підкаже, а кого й посварить. Не позбавлені права на слово і самі діти. Особливо авторитетні ті, що уже вилетіли з гнізда. Найстарша поміж дівчаток Надя, приміром, після медучилища працює в медико-реабілітаційному центрі «Нове життя». Мамина у неї вдача: себе не шкодує та переживає, щоб якомога менше було покалічено людських доль.

Син Павло одружився і тепер живе з невісткою Інною окремо. З’явився торік на світ і перший онук Любові Вікторівни — Вітя. А недавно молода сім’я Павла ще поповнилася трьома донечками і сином. Також сиріт взяли на виховання. Отак з’явився в Новомосковському районі ще один Кулаковський сімейний дитячий будинок. І сьогодні молода матуся Інна ділить материнське молоко між своїм кровним семимісячним синочком і семимісячною прийомною донечкою Оринкою.

— Виростуть діти і в сім’ї моїх дітей, — не сумнівається Любов Вікторівна. — Та яка б я рада була, коли б таких дитбудинків сімейного типу ставало більше. День і ніч молюся я за це. А дужче — щоб не було покинутих дітей...

Дніпропетровська область.