Врадіївський варіант

— Коли заасфальтували перші чотири дороги по півтора кілометри, люди після дощу від радості босоніж вибігали на свіже полотно, — згадує Галина Урсул, перший заступник голови райдержадміністрації.

Десять років тому у Врадіївці газ був лише у двох людей: тодішнього голови райвиконкому і голови сільгосппідприємства. Нині газифіковано більш як чотири з половиною тисячі будинків. Починали з ремонту й обігріву шкіл і лікарні, потім — музей, ДЮСШ, бібліотеки, дитячі садки, державні установи. Сьогодні тут чисто, затишно, тепло, люди працюють у нормальних умовах.

Клубок проблем місцеві керівники розмотують з магістральних ниточок — транспортних і газових. Крилата гоголівська фраза про два лиха назвала головних — дурнів і дороги. Наявність перших і відсутність других замикають коло. У Врадіївці його розімкнули в пряму ясну перспективу.

У Миколаївській аграрній академії навчаються 100 юних врадіївчан. Перші молоді фахівці, випускники академії, уже повертаються в район.

— Наприкінці дев’яностих кадровий голод почав набувати загрозливих масштабів. На зборах у господарствах з’ясувалося, що нема кого обирати керівниками. Немає освічених людей, молоді, — розповідає Галина Пантелеймонівна. — Тому направляємо дітей на навчання щороку. У районі працюють підготовчі курси аграрної академії. Випускники здають єдиний іспит і за результатами зараховуються студентами на перший курс. Цього року їх уже 21. У Миколаєві жартують, що аграрна академія стала врадіївською філією.

Нинішній голова райдержадміністрації Анатолій Бондаренко до освіти причетний і небезсторонній. Може, тому що спадковість така. Батько був директором школи. При ньому школу відбудували заново. От тільки попрацювати у новій школі Бондаренко-старшому не довелося, помер. Напевно, тому прокласти газ до батьківської школи стало для Анатолія Вікторовича справою честі і синівським обов’язком. Не відмовив тоді голова облдержадміністрації Олексій Гаркуша, виділили 70 тисяч з обласного бюджету. А сьогодні від школи десять кілометрів газопроводу прокладають самі жителі.

Початкова ланка освітнього ланцюжка — дитячий садок. У районі кожна така дитяча установа має, як нині говорять, свій бренд. У «Калинонці», наприклад, це кабінет фіточаю. Усі діти проходять фітотерапію під керівництвом лікаря. На стінах — сухі рослини з різними запахами: м’ята, ромашка, звіробій. Дихальні вправи, точковий масаж, фізкультура, спеціальна профілактика плоскостопості. Є фізіотерапевтичний кабінет. Батьки задоволені — діти хворіють менше.

У Богемці, чеському селі — школа-садок. Тут викладають чеську мову 16 годин на тиждень. За бажанням учать його майже всі діти. Учителі проходять курсову перепідготовку в Празькому університеті. Діти, за підтримки посольства Чехії, їздять на прабатьківщину в екскурсійні тури, у табори відпочинку.

Для юних врадіївчан — Будинок культури, Будинок творчості, музична, спортивна школи. Танцювальний колектив «Фантазія» — переможець регіональних, всеукраїнських і міжнародних конкурсів. Приїжджали до Врадіївки французи, дуже їм сподобався дитячий танцювальний колектив. Цього року поїдуть до Франції. Керівник колективу Ірина Шульжик — і хореограф, і постановник, і костюмер. Оригінальні костюми, в яких дівчатка старшої групи танцюють під пісню «Калина», вишивали самі. Танцювальні композиції різних напрямів: від національних українських до неокласичних. У сучасному філософськи змістовному танці «Добро і зло» перемога першого очевидна.

Загалом у соціальній політиці районної влади є щось від конфуціанства з його принципами людяності: опіка і виховання дітей, турбота і повага до літніх.

Модель соціального захисту, розповсюджена в області, а тепер і в Україні, починалася саме у Врадіївці. На початку 90-х тут створили центри, де люди літнього віку могли одержати всі необхідні послуги — від медичних до побутових. На цю тему проводили в районі навіть республіканський семінар.

Тоді було відкрито стаціонарне відділення для людей літнього віку та інвалідів. Сьогодні це Будинок престарілих, де живуть 17 осіб. Фінансування — з місцевого бюджету і за рахунок спонсорських коштів. Годують добре, постояльці задоволені. Щоправда, одна бабця поскаржилася: горілки не дають. Є тут і лежачі хворі, але всі чистенькі, доглянуті. У кімнатах по-домашньому затишно, тепло. Продовольчих запасів удосталь. Переконалися в цьому, заглянувши в холодильники і льохи. Чого тут тільки немає: м’ясо, риба, кури, олія, яйця. Борошна вистачить на рік, щоб пекти свій хліб. У льоху — 800 кілограмів картоплі. Консервації — 500 банок. Немає проблем і з медикаментами.

Рада ветеранів у районі діюча й активна. Розташована у відремонтованому будинку з газовим опаленням. Нові меблі, настільні ігри. Допомагають представникам влади радою і ділом: спільно відновлюють місцевий музей. Іван Павлович Ребдело, голова ради, на відсутність уваги не скаржиться.

— Люди у нас такі, — каже Анатолій Бондаренко. — Лікарню ремонтували методом народного будівництва. За кожним підприємством закріпили палати. Усе зробили за рахунок спонсорських коштів. Коли порахували — 200 тисяч гривень. Який бюджет це витримав би? Допомагає Іллічівський порт, там працює наш Герой Соціалістичної Праці, директором теж був врадіївчанин. Комп’ютерний клас обладнав Віктор Кравченко, випускник врадіївської школи, нині керівник будівельної фірми в Одесі.

Може, і справді люди на врадіївській землі особливі. Перші поселення в цих місцях з’явилися наприкінці XVІІІ століття. Осідали тут здебільшого збіглі російські й українські кріпаки, селилися молдовани, румуни, чехи, болгари, євреї. Сама Врадіївка заснована відставним вахмістром Врадієм, якому Катерина виділила в спадкоємне володіння 500 десятин землі. А земля — сипучі піски та степ. Це сьогодні тут рілля, ліс і невеличкі степи, мініатюри прастепів. Майже 120 років люди намагалися зупинити рух піщаних дюн, насаджуючи ліси. Вдалося це зробити тільки в 30-ті роки минулого століття.

Лісовий оазис у степу — диво рукотворне. Господарює сьогодні в лісі місцевий лісгосп. Господарює дбайливо і продуктивно. Щорічні лісопосадки до 100 гектарів. У розсадниках вирощують майже 150 тисяч сіянців і саджанців: сосна звичайна і кримська, акація біла, дуб, горіх, горобина, тополя, глід. Щороку закладають плантації новорічних ялинок. У лісовій моді — ялина срібляста, береза, калина, горобина, черемуха. Є і мисливські угіддя. Все тут — творіння рук людських.

12 Героїв Радянського Союзу, чотири повні кавалери ордена Слави, шість Героїв Соціалістичної Праці дала Врадіївщина.

Кмітливість та життєва хитрість допомогли врадіївчанам вижити в непростий час. На початку дев’яностих одними з перших в області зважилися продати своє основне підприємство — комбікормовий завод. Може, тим і зберегли його від розрухи. Завод залишився на врадіївській землі, люди працюють, одержують зарплату, платять податки.

Дороги і газопроводи прокладають теж по своєму, як говорить Бондаренко, врадіївському варіанту.

— Багато хто вважає, що газ підключено, коли розрізали стрічку і ввели в дію газорозподільну станцію. Насправді після цієї події пройде чимало часу, перш ніж газ надійде до будинків. Ми газопровід тягнемо від будинків, до того ж все роблять люди самі, об’єднуючись у кооперативи і збираючи гроші. Тому запуск ГРС означає фактичну, а не символічну газифікацію. Наприклад, плануємо пустити газ у село Сирове. 16 кілометрів газопроводу люди зробили самі: вийшли з лопатами і викопали траншеї під газові труби. А коли газопровід було фактично селом прокладено, отут уже і з обласного бюджету надійшли 260 тисяч гривень для газопроводу, що підводили. Так само і дороги асфальтуємо: з двох сторін одночасно.

На Врадіївщині вже давно мирно співіснують і розвиваються всі форми власності. Комбікормовий завод і агрокомбінат «Врадіївський» — структурні підрозділи сільгосппідприємства «Нібулон». Крім того, «Нібулон» орендує дві тисячі гектарів землі, з орендодавцями розраховуються вчасно. Працівники в сезон одержують до півтори тисячі гривень. А контрольний пакет акцій маслозаводу викупила кіровоградська фірма «Лігурія». Саме їхні інвестиції не дали розвалитися заводу. Тепер обсяги виробництва ростуть, асортимент продукції розширюється.

Розвинена у Врадіївці і мережа приватних магазинів. Працюють у них, як правило, всією родиною. Підприємець Віктор Бреус, сам сирота, спочатку зводив будинки для інших. Потім побудував і власний, разом з дружиною Ларисою розводять курей, гусей, свиней. Два роки тому відкрили магазин і бар. Усе — самі, ніхто не допомагав. Старшу дочку відправили вчитися до Київа. Вирішили, що вже можуть собі це дозволити.

Є в районі проблема, яку місцевій владі вирішити самостійно не під силу. Село Богемка підтоплюється ґрунтовими водами. Затоплено багато підвалів, дворів і навіть житлових будинків. Руйнується дорожнє покриття, забруднюються сільські колодязі. Дерева стоять сухі, тому що вимокло коріння.

За рахунок тутешнього сільгосппідприємства виконані геолого-розвідувальні роботи. Висновок невтішний. Необхідно терміново приймати заходи. А дренаж обійдеться в чималу суму — 700 тисяч гривень. Потрібна державна підтримка. Голова райдержадміністрації звернувся до народного депутата Валерія Акопяна. Дуже розраховують у районі на його допомогу. Він і раніше своїм виборцям не відмовляв. А село Богемка — унікальне у своєму роді, єдине в області місце компактного проживання чехів. Наступного року Богемці виповнюється 100 років. На святкуванні буде і делегація з Чехії.

Взагалі у Врадіївці під час проведення днів «Голосу України» ми бачили людей роботящих і самодостатніх. Немає зневіри. Мабуть, жебрацтво і бідність зовсім не ознаки часу, навіть нашого непростого, а скоріше ознаки певного стану і утриманської психології. У врадіївчан психологія протилежна.

Миколаївська область.