Протягом останніх років промислові підприємства України впевнено відвойовують свою нішу на світових ринках. Нове життя отримали галузі легкої та харчової промисловості, західний капітал поступово набрався сміливості і готовий вкладати у їх розвиток інвестиції. Проте стовпами української економіки і надалі залишаються потужні підприємства металургійного комплексу, які заробляють тверду валюту за рахунок продажу продукції за кордон.
Власне, валютний рахунок казни держави значною мірою поповнюється завдяки роботі металургів. Але, отримуючи багатомільйонні прибутки, десятки металургійних підприємств не поспішають ними ділитися з державою. І є об’єктивне пояснення цього: практично всі вони вже давно належать приватному капіталу. Проте їх взаємодія з державою більш ніж тісна. Із ресурсів національної компанії «Нафтогаз України» підприємства промисловості отримують один із головних компонентів своєї успішної діяльності — природний газ.
«Нафтогаз», у свою чергу, закуповує паливо за межами нашої держави та постачає промисловим підприємствам. Протягом останнього півріччя ціна туркменського газу, який переважно і живить національну промисловість, значно зросла. Фактична собівартість імпортних енергоресурсів сьогодні становить 345 грн. за тисячу кубометрів, хоча ще кілька місяців тому їх постачали по 315.
Навряд чи це зростання загрожує прибутковості української промисловості, адже лише в січні—травні зростання відпускних цін у металургійній галузі становило 45—55 відсотків. Проте затягування рішення щодо підвищення ціни на газ для промислових споживачів поставило цілком інше питання: останні місяці «Нафтогаз» забезпечує промисловість газом зі збитками.
Поки Національна комісія регулювання електроенергетики розглядала та аналізувала питання підвищення ціни на газ для промисловості, свої думки висловили не лише експерти паливно-енергетичного комплексу, а й керівництво держави. На прес-конференції 9 червня Президент Леонід Кучма торкнувся проблем ПЕК. Зокрема, коментуючи ситуацію із цінами на пальне, Кучма перейшов до питання про природний газ.
«Ви добре знаєте, що ми сьогодні в цьому плані (ціни на газ. — Ред.) займаємося проїданням. Ми від Росії за транспортування отримуємо близько 30 мільярдів кубометрів газу і практично увесь цей газ віддаємо на комунальні послуги за набагато нижчою ціною. Це — проїдання», — зазначив він.
На думку Леоніда Кучми, «Нафтогаз» фактично затиснутий між необхідністю повністю та вчасно платити за імпортований газ іноземним постачальникам і свавіллям українських чиновників, які чи то з недолугості, чи то з меркантильних міркувань не бажають рахуватися з тим, що ціна газу зросла. І таким чином завдають збитків державі.
«Нафтогаз України» не має важелів для того, аби поновити свої витрати, у тому числі шляхом підвищення цін за транспортування, і хоча б трохи підняттям ціни на газ. Будемо так жити — компанія збанкрутує. І тоді все — жодних податків не буде», — підсумував Президент України. Занепокоєння глави держави зрозуміле, адже податки нафтогазового комплексу становлять 11 відсотків загальних надходжень до бюджету — майже 6,5 млрд. грн.
Тим часом загальна сума податків, яку загалом сплатили всі металургійні підприємства у 2003 році, становила лише 2,3 млрд. грн. «Погляньмо на справи в металургії. Я переконаний, що вони отримують надприбутки. А де ж доходи? А з доходів — податки до бюджету? — поставив запитання Президент і сам відповів: — Вони є, але в офшорах». Підсумовуючи сказане на останній колегії Державної податкової адміністрації, він закликав податківців виправити становище в металургійній галузі.
Ситуацію в нафтогазовій галузі днями прокоментувала голова Координаційного комітету з боротьби з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України Тетяна Корнякова. Вона, зокрема, заявила про недофінансування нафтогазової галузі, що може призвести до техногенних та екологічних катастроф: «Бюджетне фінансування оновлення фондів галузі становило менш як 5 відсотків від запланованого. Минулого року кошти на це із державного бюджету не надходили взагалі, фінансування таких витрат не передбачене і в нинішньому році», — зазначила Тетяна Корнякова під час брифінгу за результатами перевірки використання вітчизняних надр. «За наявності гострого дефіциту енергоносіїв державне замовлення на розвідку запасів нафти і газу щороку зменшувалося, а на нинішній рік взагалі відсутнє», — наголосила керівник Координаційного комітету.
Утім, ситуація не є новою. Газовидобувники вже декілька років звертають увагу на брак коштів, що стримує збільшення обсягів видобутку газу. «Нафтогаз України» намагається фінансувати ці роботи за рахунок власних ресурсів, але цих зусиль, особливо в умовах зростаючого податкового навантаження на галузь, вочевидь не вистачає. Зокрема, у поточному році «Нафтогаз» виділить на геологорозвідувальні роботи майже 800 мільйонів гривень — незважаючи на те, що відновлення сировинної бази належить до компетенції геологорозвідувальних підприємств. А бюджетне фінансування становитиме якихось 20 мільйонів гривень. Тим часом збереження видобутку газу на нинішньому рівні та створення перспектив його зростання потребує близько 1,5 мільярда гривень інвестицій лише в поточному році. І це тоді, коли прибуток «Нафтогазу» від реалізації газу власного видобутку в 2003 році становив лише 365 мільйонів гривень.
Утримання субсидійованих цін на газ для промисловості загрожує обернутися гальмуванням поступу нашої держави до Світової організації торгівлі (СОТ) та навіть визнання України державою з ринковою економікою. Європейським партнерам важко пояснити, чому цілком прибуткові галузі економіки отримують газ за пільговими тарифами, тоді як національна газова компанія тільки-но розрахувалася з Туркменистаном з газових боргів 1999—2001 років. До речі, якщо диспропорцію в цінах на газ не буде вирівняно, то й поточного року «Нафтогаз» зазнає збитків на 645 млн. грн.
Майже половина з цих коштів — податки, які можна спрямувати на інноваційні технології у промисловості, наприклад, зниження її енергоємності, або ж використати на виконання обіцянки уряду підвищити в країні середні зарплати та пенсії.
Зрештою, не може не дивувати самий факт виникнення дискусії — варто чи не варто підняти ціну на газ до його собівартості — на 13-му році незалежності й економічних перетворень в Україні. Ймовірно, після втручання глави держави субсидування приватних галузей промисловості за рахунок державних ресурсів буде нарешті припинено. Та чи вдасться надолужити згаяний час?