Фарс довкола цін на пальне, або Про те, як свавільна «прихватизація» стратегічних об’єктів розхитує підвалини економіки України й істотно позначається на життєвому рівні всього суспільства

У  всіх на устах нині тільки й розмов, що про ціни на пальне, які в останній декаді травня зросли на 40—60 відсотків. Є кілька версій того, що спричинило гостру енергетичну кризу. Ось офіційна. Мовляв, на плановий ремонт зупинилися водночас два із шести нафтопереробних підприємств.

Одразу постає питання: що ж це за таке планування? І хто його здійснює? Хіба лагодження шести заводів не можна розвести по місяцях і кварталах так, щоб не два підприємства одночасно, та ще й у найгарячішу пору підготовки до збирання врожаю, перестали видавати світлі нафтопродукти, спричинивши нафтову кризу в державі?

А з’ясовується, ніякого планування зовсім і не було. Чотири із шести нафтопереробних заводів узагалі не належать Україні. Територіально вони начебто наші, а власники їх живуть і думають про Росію. І наше планування, наші проблеми з нафтопродуктами їм, м’яко кажучи, що п’яте колесо до воза. Вони сплять і думають про одне — як отримати надприбутки.

Тепер звернімося до реакції влади на кризу, що начебто в один день виникла. Коли ціни на пальне злетіли до 50 відсотків, віце-прем’єр-міністр з питань паливно-енергетичного комплексу Андрій Клюєв що заявив? Він журналістам чітко й однозначно сказав: «Це змова, це чистої води спекуляція. Ніяких причин для стрімкого злету цін в Україні немає». Віце-прем’єр запевнив усіх, що через два-три дні ситуація на ринку нафтопродуктів стабілізується.

Роздуваючи щоки, глава уряду Віктор Янукович пригрозив, що, мовляв, до декого доведеться вжити непопулярних методів, якщо через три дні бензинові королі не вгамують свої спекулятивні апетити.

Як знаємо, ультиматум закінчився ще в кінці травня, а жодних непопулярних заходів до тих, хто обкрадає громадян України, не вживається. І, схоже, прем’єрова «страшилка» повисла в повітрі. Усе залишається на своїх місцях. Ціни на світлі нафтопродукти сягнули космічних висот. Селяни у повному розпачі. Є гарні види на врожай, так не дадуть зібрати його, бо такі ціни правлять за солярку, що забезпечити безперебійні жнива просто неможливо.

Прем’єр-міністр Віктор Янукович погрожуючи тим, хто підвищив без причини ціни, заявив, що Антимонопольний комітет України вживе найсуворіших заходів до учасників спекулятивної змови. Однак слова глави уряду залишилися порожнім звуком. Антимонопольний комітет не покивав і пальцем у бік тих, хто грубо порушує законодавство, допускає монопольну змову в обдиранні громадян України.

Я й собі міркую, чи, бува, саме не за ці заслуги (що очолюваний ним комітет і вусом не повів у бік тих, хто фактично підклав міну під нинішній склад Кабінету Міністрів) Президент України Леонід Кучма буквально декілька днів тому в Маріїнському палаці, під оплески своєї команди, вручив голові Антимонопольного комітету України Олексієві Костусєву високу урядову нагороду. Інших заслуг за цим урядовцем не спостерігалося.

Як мені відомо, в Антимонопольному комітеті у відповідь на завдання глави уряду відповіли, що, мовляв, нічого особливого в тому, що ціни зросли, немає. Як і змови тих, хто продає нафтопродукти. Причиною цього начебто стало зростання цін на нафту на світовій біржі.

Тоді я поставлю запитання в іншій площині. А чим пояснити, що фактично в тих само пропорціях в Україні зросли ціни не тільки на світлі нафтопродукти, а й на скраплений газ, на якому працює частина автотранспорту? Тут ціна бареля нафти на світовій біржі вже ні до чого. Що на це відповість пан Костусєв?

Ні, зрозумійте мене правильно, я не плачу за нинішнім урядом. Можна сказати, що створений на так званій коаліційній основі більшістю Верховної Ради, яка занапастила себе багатьма непристойними рішеннями, він, на моє переконання, виявився найбездарнішим за всю історії незалежності України. Згадайте, це саме Кабінет Міністрів Віктора Януковича допустив небачену досі хлібну кризу в державі. Лише дивом удалося уникнути соціального вибуху в зимові дні. Саме з подачі цього уряду з 1 грудня 2003 року мінімальна заробітна плата в Україні не збільшилася, як очікувалося, як те пропонувала фракція Соціалістичної партії України у Верховній Раді, а навпаки — зменшилася до 205 гривень. Тепер ось спричинено доволі складну енергетичну кризу, яка вже потягла за собою різке зростання цін на продовольчі і промислові товари. Сьогодні кілограм м’яса на київських ринках уже сягнув п’яти доларів.

З дня на день слід чекати стрімкого підвищення плати за послуги транспорту. А це вже соціальна криза, за якою неминучі і бунти, і перекриття транспортних магістралей, і прояви громадянської непокори.

З’ясувалося, що в уряді ніхто не займався питаннями аналітики і тактичного та стратегічного прогнозування. Ставши власниками шикарних кабінетів, авто, дач, літаків, прем’єр і його найближче оточення в уряді геть не переймалися тим, як має функціонувати державний механізм, що виробляється в державі для споживання на сьогодні-завтра, і які на близьке майбутнє і на далеку перспективу треба мати запаси.

Так, до речі, було і торік восени, коли всі аж під новий рік ураз похопилися: а як далі жити, коли в засіках вітер свище?

Тепер, віддавши в руки громадян сусідньої держави найпотужніші нафтопереробні підприємства, ніхто в уряді не прораховував, а як складатиметься ситуація тоді, коли російським власникам українських нафтопереробних заводів, скажімо, заманеться ще додатково відламати від нашого національного пирога. У вигляді приватизації, приміром, нафтогону «Одеса—Броди» чи ще якоїсь там іншої стратегічної труби України.

Я веду до того, що в адміністрації Президента на вулиці Банковій дуже добре прорахували стиль роботи нинішнього Кабінету Міністрів. І чудово знають слабинку уряду — його вищі чиновники пливуть без керма і вітрил. Вони зовсім не вміють завбачувати кризові ситуації, не готуються до них. Живуть лише власними амбіціями. Прем’єр-міністр розпочав активну передвиборну кампанію. Став згадувати минулі молоді роки, влаштовувати поїздки журналістів по місцях своєї «бойової молодості». У ранг політики уряду стало підноситися те, хто кого 37 років тому вкусив за руку під час однієї, а потім іншої п’яної бійки.

Допускаю, що на Банковій, як мінімум у двох кабінетах, активні приготування Віктора Федоровича стати главою держави викликали відразу і заздрість. Обох цих людей ви добре знаєте, називати не буду.

Зверну увагу на такий значущий факт. За день до початку розгортання цінової кризи на нафтопродукти в Україні, в Ялті зібралися глави чотирьох держав—учасниць ЄЕП — Л. Кучма, В. Путін, Н. Назарбаєв і О. Лукашенко.

Гадаю, що конкретної відповіді, окрім самих учасників переговорів та ряду наближених осіб до них, не знає ніхто. Адже після травневої зустрічі не підписано жодної угоди, заяви. Не вироблено жодного документа.

Запитується: чого ж зустрічалися глави держав? Невже просто погуляти в краватках і без них понад весняним морем, попити української горілки, послухати бардівські пісні у виконанні Леоніда Кучми?

Припускаю, що це були похорони ще не народженого нового президента України Віктора Януковича. Думаю, що Леонід Данилович заявив своїм друзям: йому дуже не хочеться покидати квартет. Та й немає достойної заміни. А щоб це було зрозуміліше для всіх, то й продемонстрували народові України, та так, щоб це було видно аж у Кремлі, в Мінську та Астані, який з кандидата від нинішньої парламентської більшості може бути глава держави, котрий на рівному місці не може впоратися з проблемою цін на нафтопродукти.

Я уже й сам тепер переконаний, що за Януковича не проголосують навіть і в його рідному Єнакієвому, оскільки хліб у ціні зріс при ньому, тепер нізвідки з’явилася страшенна дорожнеча на енергоносії.

Висновок мій такий. Схоже, уряд підставили свої, але, навіть незважаючи на це, його все одно слід міняти.

Неодмінно. Схоже, нинішні міністри не знають, з якого боку підступитися до розв’язання проблеми. А може, панічно бояться тих, хто підклав цю кризову бомбу?

Одне слово, пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать. Може, навіть не так чуби, як пупи. Бо влада створює для народу просто немилосердні умови життя.

У ці дні на сайтах російських інтернет-видань з’явилося таке повідомлення. За час травневого підвищення цін на нафтопродукти Росія додатково заробила 25 мільярдів доларів США. Скільки тут українських грошей, відібраних у наших громадян спекулятивним чином — знають лише російські власники наших нафтопереробних заводів. Нас просто банально обібрали. І, на жаль, і далі продовжують тримати за дурнів.

Ми самі винні в тому, що дозволяємо вивертати свої кишені. Що мовчимо, коли нас садять на хліб і воду. Згадаймо, коли у Франції уряд вирішив лише на три відсотки підвищити вартість нафтопродуктів, здається, весь народ вийшов на вулиці. Водії блокували роботу всіх транспортних магістралей. І урядовий проект було скасовано.

У нас повний штиль. Лише кілька молодих людей прийшли під вікна російського посольства з порожніми каністрами. Там з них лише покепкували.

Повіривши в свою безгрішність, влада не зупиняється на тому, що обдирає свій народ з допомогою здирництва лише на бензозаправних станціях. Поспішаючи до президентських виборів набити кишені, можновладці намагаються відхопити і найсмачніші шматки від державного пирога. В поле їх зору трапився гігант індустрії — комбінат «Криворіжсталь». Підприємство, якому за організацією виробництва, ліквідністю продукції немає рівних в Європі. Рентабельність виробництва становить тут більш як 45 відсотків. На «Криворіжсталі» працює понад п’ятдесят п’ять тисяч чоловік, комбінат у державну казну минулого року сплатив лише податків на мільярд триста мільйонів гривень.

Таких високоорганізованих і високоприбуткових підприємств одиниці у світі. Це стовп, на якому тримається частина економічного фундаменту України. І ось на це підприємство накинули ласим оком два олігархи — зять Президента України Віктор Пінчук і донецький бізнесмен Ренат Ахметов: забажали приватизувати, а точніше покласти до спільної кишені «Криворіжсталь». В урядових кабінетах, підкоряючись волі Банкової, «зварганили» документи так, щоб тендер виграли саме ці люди.

Україна може втратити не лише найприбутковіше своє підприємство, а й залишити своє машинобудування, будівельну індустрію без металу. Продукція «Криворіжсталі» має високий авторитет на світовому ринку і буквально «йде з коліс». Чи можна повірити, що Пінчук і Ахметов реалізовуватимуть частину продукції за доступними цінами нашим споживачам, як це робиться тепер? І думати про таке — цілковитий абсурд.

Знаючи все це, Кабінет Міністрів України сліпо виконує волю Банкової щодо продажу велета індустрії. Уже завтра ми ризикуємо отримати до кризи енергетичної, яка спричинилася після продажу нафтопереробних заводів у чужі руки, ще й гостру нестачу металу. Тоді в нашій економіці точно вже настане колапс.

Депутати фракції Соціалістичної партії України цими днями питання приватизації «Криворіжсталі» вивчали на місці — у гірничорудних колективах, серед сталеварів. Висновок один: державний комбінат за жодних обставин не можна було приватизувати. Це рівнозначно економічному Чорнобилю. З цього приводу соціалісти внесли на розгляд Верховної Ради України відповідний законопроект і сподівалися на принципову позицію Верховної Ради.

Висновок цих нотаток такий: ніхто не має права розпоряджатися долею стратегічних підприємств, бо вони — це безпека держави. Від цього залежить доля всіх громадян України.