Чи не доведеться нашим офіцерам бомжувати?
У теці під такою назвою в нашому кримському корпункті останнім зареєстровано лист від капітана Збройних cил України Василя Приймака. Він, після тривалої служби в армії, «як і багато безквартирних військовиків, стоїть у черзі на житло, та терпляче чекає на його отримання». Однак надії на це не має, бо в Судаку житло для армійців майже не будують, а частина, де проходить службу, «не має можливостей для розміщення його сім`ї». Тож доводиться мешкати на території військової частини у поставленому самотужки будівельному вагончику, де проживає і нині.
«Тепер, коли попереду звільнення в запас у зв’язку зі скороченням штатів, після двадцяти років служби мене хочуть просто викинути на вулицю. Якщо це трапиться, доведеться просто «бомжувати», — пише офіцер. Місце, де він мешкає, знаходиться «біля урвища, паркану і колишньої дачі Берії, а нині гуртожитку військової частини А 0186, де живуть такі само безквартирні військовослужбовці». Але вони хоч мають де чекати обіцяного десятиліттями житла. А автора листа до редакції начальник Центру санаторного лікування ВПС України (на 23 гектарах землі якого — вагончик капітана), полковник медичної служби Віктор Яцик та його заступники «наполегливо примушують, щоб я найшвидше звільнив площу 10 на 30 метрів, яку займаю, відключили електрику і воду». У листі прохання про соціальний захист як військовослужбовця.
...Пухла редакційна папка переповнена подібними історіями родин воїнів й цивільного населення, закликами допомогти, звинуваченнями у байдужості та зловживаннях влади буквально усіх міст і селищ Південнобережжя. Проблема доведених до відчаю людей — мешканців приморських гуртожитків (яких свого часу як потрібних спеціалістів запросили на роботу в санаторії, пансіонати, різні комунальні служби Кримського узбережжя), набула вже загрозливого розміру і стає соціально небезпечною. Дехто намагається її політизувати, надати характеру міжнаціонального конфлікту. Скандали тривають, ширяться. А люди тягнуться ближче до моря, де і квартиру можна вигідно здавати курортникам, і заробити в сезон. Волають: нам невигідно залишати узбережжя, за яке чіплялися все життя в надії отримати саме тут дах над головою як нагороду за працю на непрестижних місцях роботи. Багато тут опинилися без прописки, чимало має квартири в інших місцях. Окрема тема — приватизація кімнат у гуртожитках. «Ми хочемо спокійно жити у своїх будинках і гуртожитках, де мешкаємо вже більше сорока років. 2 тисячі доларів вимагають за приватизацію кімнатки. А де їх, пенсіонеру, взяти?» Немає механізму централізованого, керованого відселення. Одного мешканця гуртожитку задовольнить земельна ділянка, іншого ні, бо йому нема за що там збудувати будинок. Люди стурбовані закритістю цих процесів, серед яких не останнє місце займає тіньовий розпродаж землі і нерухомого майна та власності. У цих випадках людей просто викидають на вулицю, а місце, де вони мешкали, продається...
«Перлина біля моря» всіх не вмістить...
Справжні масштаби питання влада знає, але від вирішення його ховається, хоча загрозу проблеми й темпи її зростання розуміє чудово. Та вберегти людей, залишених у гуртожитках сам на сам з новими власниками і крутіями землею й нерухомістю Південного берега Криму, від виселення, надати, кому призначено, житло за територією санаторно-курортних комплексів, не вдається. Чиновники на місцях кажуть, що захистити людей вольовим рішенням не дозволяють закони. Жителів ставлять перед фактом: «Вас разом із житлом, у якому ви прописані й проживаєте, продали новим власникам». Підтримки не знайдеш ніде. Куди не звертаються, скрізь розводять руками. Ніхто не каже, що вони користуються цією землею й житлом незаконно, але приватизацію державних помешкань забороняють. Люди стурбовані тим, що в будь-який час можуть опинитися на вулиці. Тим паче що є ті, хто справді живе десятки років у гуртожитках і будиночках різного правового статусу, часто досі без прописки. А в деяких халупках біля моря в одній кімнатці за документами мешкає кілька десятків людей, родичів і знайомих. Потрібно індивідуально підходити до кожного випадку. Питання безквартирних біля моря обростає новими мешканцями й проблемами. Тіньова приватизація об’єктів власності й розподіл землі на різних рівнях триває. Тим часом акції захисту прав на проживання біля моря частішають.
Агов, владо! Де дії?
Люди наполягають: потрібні конкретні кроки влади автономії. Вона має провести чітку інвентаризацію всіх об’єктів, з’ясувати, хто справді має право на житло на курортному узбережжі. Будувати квартири, але передбачити, щоб ними не зловживали. Кримчани закликають керівників автономії створити робочу комісію для розв’язання проблеми приватизації житла на Південнобережжі. Вона має складатися з депутатів усіх рівнів, представників міських і селищних служб, сформулювати умови прозорої приватизації об’єктів, зафіксувати, розподілити, кваліфікувати ці проблеми, і нарешті взятися за їх вирішення. Необхідна комісія захисту інтересів виборців, зокрема, й перед виконкомами курортних сіл і селищ. Вона має вивчити стан у всіх гуртожитках Кримського узбережжя.
Заходи треба вживати негайно. Чим далі відтягуватиметься вирішення наболілого питання, тим більше буде тих, хто захоче скористатися ситуацією. Починати потрібно з вироблення певної методики і конкретного законодавчого акта, за яким мала б діяти влада автономії, з відсутнього досі на півострові цифрового кадастру, щоб перевірити дії кожного учасника цієї проблеми. З пояснення людям очевидних норм закону: якщо вони проживають на території санаторію в адміністративному приміщенні, то скільки б вони там не мешкали з дозволу адміністрації — це для них не дає жодних прав. Якщо в проживаючих у нежилому приміщенні є договір майнового найму, тоді вони можуть вимагати захисту своїх прав на основі цього документа. Коли мешкають на території санаторію в гуртожитку — це вже інша правова ситуація. Там повинен бути спеціальний ордер на проживання в гуртожитку, який видається за рішенням адміністрації й профспілки працівнику санаторію, якого взяли зі сторони. Якщо такого ордера немає, отже, адміністрація надала місце для проживання незаконно. І за першою ж вимогою люди можуть бути виселені. Якщо вони проживають у квартирі на території без ордера, то взагалі не мають жодних прав. Для того, щоб приватизувати житло чи укласти договір найму на проживання, потрібно визначити правовий статус у кожному окремому випадку. Час зупинити й хитромудрих бізнесменів, які всіма правдами й неправдами намагаються облаштуватися в зелених паркових ландшафтах санаторних зон рекреаційного Кримського узбережжя. Адже є закон України, де категорично заборонено приватизацію в місцях санаторно-курортних закладів, парках та інших рекреаційних територіях, що підтверджено й Конституційним Судом. Потрібні затверджені плани розвитку міст і селищ узбережжя, місцеві правила забудови. Люди й екологія Криму мають отримати реальний правовий захист і економічні важелі розв’язання їхніх проблем.
Крим.
