2. Обірвана нитка

З 2002 року Україна стала найбільшим на теренах СНД експортером ткацького обладнання. Зрозуміло — тимчасово. Адже наші машинобудівники його не виробляють і ніколи не виробляли. Демонтуються і зникають «за бугром» (як правило, через треті руки) сотні верстатів і обробних машин Волинського, Чернігівського, Черкаського, Чернівецького та інших текстильних підприємств. Лідером продажів став Дарницький шовковий комбінат.

Звичайно, напрошується висновок про цілеспрямоване знищення цілої галузі вітчизняної індустрії. Котра виробляє, зазначимо, високорентабельний та ультраліквідний товар. Але це — тема особливого розслідування. І, як на мене, не лише журналістського. Адже знищення галузі і, отже, витіснення України як виробника з міжнародного ринку текстилю інакше як найпотужнішим ударом по економічній безпеці держави не назвеш. Здається, і Президенту і народним депутатам, та й усім нам доволі цікаво було б поіменно довідатися про чартистів XXІ століття. До того ж — українського розливу.

Сьогодні в країні в геометричній прогресії наростає вал імпортного полотна найрізноманітнішого призначення. А колись той-таки Дарницький шовковий комбінат у величезних кількостях експортував свою тканину практично на всі континенти...

Незважаючи на те, що номінальних шість тисяч акціонерів ЗАТ «Дарна» (працівники колишнього Дарницького шовкового комбінату, які залишилися без роботи) де-юре є капіталістами, де-факто вони убожіють з кожним днем. І ось чому.

Ще 1997 року кредитори заявили про його неплатоспроможність. Тоді ж, нагадаємо, Київський міський господарський суд розпочав провадження у справі про банкрутство «Дарни». До того ж у власності акціонерів ще залишалися активи, реальна ціна яких багаторазово перевищувала не лише заявлену у статутному фонді вартість акцій, а й кредиторську заборгованість.

Якби госпсуд поставив у справі крапку в терміни, передбачені законом, а це максимум два роки, то за найгіршого варіанта —банкрутства — розпродаж активів на відкритому аукціоні дав би змогу дарницьким ткачам не лише погасити борги, а й одержати мільйонні суми живих грошей у своє розпорядження. Але віз, як кажуть, і нині там. Тим часом борги ЗАТ «Дарна» продовжують рости, а реальні активи, як шагренева шкіра, зменшуються просто на очах. На очах усіх органів державної влади. Постає природне запитання, кому це вигідно?

Безумовно, насамперед виконавцям типу пана Г-го. Це очевидно. Але щось важко повірити, щоб він ризикнув без підтримки «зверху» збагрити приватній фірмі ті-таки бельгійські рапірні верстати MPS-32-175 вартістю 200 тис. доларів США кожний за сміховинною ціною в 54 тисячі 640 гривень. Подальший бізнес на цих верстатах теж крім сміху нічого викликати не може. Якесь ТОВ «Торговий дім «Дартекс» експортнуло їх у Росію за ціною... 49 тисяч 496 гривень 21 копійка! Виходить, собі у збиток. До слова, «Дартекс» — один з численних орендарів виробничих площ по суті збанкрутілої «Дарни».

На думку про те, що пан Г-й виконує функції зіц-голови, наштовхують і ксерокопії так званих «Внутрішніх звітів щодо ЗАТ «Дарна», котрі ходять по руках. Дуже цікаві, скажу я вам, документики. У них зазначено видачу й одержання певними особами (позначеними лише ініціалами) значних сум у доларах США, а також деякі статті витрат у тих-таки доларах. Ну, наприклад, цитую: «24 травень 02. USD 160. Зустріч з міліц. у справі Сліп». Розумій як хочеш.

Витрати вражають. Щомісяця — до 10 тисяч доларів. Проте не беруся стверджувати, що ці звіти не липа, не інсинуації недоброзичливців пана Г-го. За сучасної цифрової техніки сфабрикувати або підробити можна будь-який документ. Тим паче що на таких відомостях, зрозуміло, ні печаток, ні підписів ніхто ніколи не ставить: зазвичай вони створюються для винятково обмеженого кола втаємничених осіб. Але якщо припустити, що «Внутрішні звіти...» все-таки мають місце бути, то така педантичність пояснюється потребою підтверджувати реальні витрати. Питання: перед ким? Звісно, що перед тіньовим режисером усього, що відбувається на «Дарні», або тіньовим її хазяїном.

Якщо «Внутрішні звіти щодо ЗАТ «Дарна» — ймовірна липа, то деякі інші документи, котрі підтверджують інтенсивне виведення активів за межі акціонерного товариства сучасними його керівниками сумнівної легітимності, абсолютно достовірні.

Візьмемо, приміром, «Експертні висновки з приводу справедливої (ринкової) оцінки агрегатів та обладнання, що перебуває на балансі ЗАТ «Дарна» № 2602/ 08.2-8 від 02.04.03, підписані віце-президентом Торгово-промислової палати України паном Тимошенком й завірені відповідною печаткою. Саме цим актом вартість бельгійських рапірних верстатів MPS -32-175 була занижена в двадцять разів. Водночас дивує стислість документа. У ньому не зазначені ні початкова вартість обладнання, ні його амортизація, ні гарантійний інженерний ресурс, ні фактично відпрацьований час (а ці верстати переважно простоювали практично з моменту їх монтажу), ні реальний їх технічний стан. Усі експертні висновки вмістилися у восьми рядках комп’ютерного тексту, сім з яких містять реквізити сторін та учасників договору, на основі якого була зроблена оцінка. Далі йде перелік обладнання і його занижена вартість. І все: печатка і підпис.

Не зупинятимемося на тому, з якої лише одному йому відомої причини пан Г-й звернувся по оціночний акт одразу до Торгово-промислової палати України, минаючи київську міську. Міркування на цю тему можуть далеко нас завести. Звернемося краще до іншого документа. «Дозволу на реалізацію активів, котрі перебувають у податковій заставі», виданого тому-таки пану Г-му 18 липня 2003 року начальником відділу стягнення й реалізації майна податкової інспекції Деснянського району Києва Віктором Сіренком. За формою тут усе правильно, тому що дозвіл дано, цитую: «... за умови направлення в повному обсязі отриманого від реалізації активів виторгу в рахунок погашення податкового боргу перед бюджетом». А ось по суті... Це документ дав зелене світло остаточному знищенню Дарницького шовкового комбінату. За втратними цінами. Саме завдяки йому пішли «за бугор» за копійки десять рапірних верстатів, кожний з який заміняв собою десятки човникових. Понад п’ятдесят жакардових ткацьких агрегатів СТБ-4-180 за сміховинною ціною 2200 гривень за штуку опинилися аж в Ірані. І приватна фірма «Аріян», яка виступила експортером, наварила 100 процентний прибуток та ще й, напевне, зажадала від податківців повернення з ПДВ. Шліхтувальна машина «Zuccer-Mіyller», за яку свого часу було сплачено більш як мільйон доларів США, пішла за 50 тисяч гривень. Не менш цінна французька обробна машина «Mortamet» — за 16 тисяч 960 гривень, розірвавши до того ж технологічну лінію вартістю майже два мільйони доларів...

Такі дозволи деснянські податківці видавали не один раз. Не беруся судити, чи перевіряли вони реальну законність відпускних цін, та борги перед бюджетом бідолашної «Дарни» зменшувалися, скажемо так, дуже повільно. На 01.01. поточного року перевищували 4 мільйони 700 тисяч гривень. І донині серед кредиторів Деснянська податкова інспекція посідає перший рядок.

Найцікавіше, що на «Дарні» розпродається не лише обладнання, а й земля, що нехай і відносно (тому що проблема власності на землю під промисловими підприємствами радикально не розв’язана в масштабах усієї держави, і тому вона досі де-юре не стала повноцінним ринковим товаром), але все-таки є активом акціонерів нещасного товариства. І досить ласим для багатьох жучків від комерції. Так, ще в серпні 2001 року 268,6 кв. метра (чи 6/1000 частин від будівлі ткацького виробництва) було продано якомусь ТОВ «Застава». Знову за сміховинною для Києва ціною, за 25 тисяч 683 гривні і 33 копійки. Тобто менш як 100 гривень за квадратний метр. Особисто мене розчулюють ці 33 копійки... Цікаво, чи був під цією угодою дозвіл яких-небудь державних органів? Тієї ж податкової інспекції? І до чиєї казни пішли ці жалюгідні, як за столичну землю, 25 з хвостиком тисяч гривень?

Отже, капіталістів з рядових, і не тільки, акціонерів Дарницького шовкового комбінату вочевидь не вийшло. Сам колишній текстильний велет фактично знищено, розграбовано і навряд чи він підлягає відновленню. А що кредитори? Чому наглядовим органам, тій-такі прокуратурі, Мін’юсту, вищій судовій владі, врешті-решт, держадміністрації не спаде на думку з’ясувати, з яких таких реальних причин позов у справі № 10/285 про банкрутство ЗАТ «Дарна» тягнеться ось уже майже шість років? Прикриваючи, по суті, ледве не кримінальні дії колишнього та й нинішнього керівництва «Дарни». Керівництва, повторюю, дуже сумнівної легітимності.

На сумні роздуми про корупційного спрута, що обплутав усе наше суспільство, наводять не лише дії деснянських податківців. І справа навіть не в тім, що, видаючи дозвіл на продаж за копійки найціннішого ткацького обладнання, виправдуючи свої дії необхідністю наповнення державного бюджету, вони завдали прямої шкоди, щоб не сказати локальної диверсії, економіці нашої держави. Як на мене, гірше інше, а саме: нехтування всіма і вся будь-якої влади взагалі й судової зокрема.

Ще 17 січня 2001 року Господарський (тоді ще арбітражний) столичний суд прийняв рішення, яким, зокрема п. 7, заборонялося будь-кому, без винятку, кредиторам також, під будь-яким приводом проводити будь-які дії з виведення активів акціонерного товариства «Дарна». В тому числі й шляхом здачі нерухомого майна в оренду, в заставу, його внесення як частини до статутних фондів тощо. І що ж на практиці?

Мораторій, зазначимо, ніхто не скасовував, але, як бачимо, вже після цього, здавалося б, доленосного, рішення землю продавали, обладнання також (на сотні тисяч і мільйони гривень), а орендарів уже порожніх цехів ставало дедалі більше. Я не знаюся на юриспруденції, тому не можу сказати, є такі дії криміналом чи ні. Але по-житейськи все це можна назвати елементарним злодійством.

А навколо останнього рішення Господарського суду, котрий звільнив 05.04.2004 року із займаної посади пана Г-го і призначив, нарешті, арбітражного керуючого, розгорілися справжні бої. Із залученням міліції, міцних хлопців з охоронної фірми «Альфа-щит», з мордобоєм і навіть порушенням чергової кримінальної справи.

Скільки їх успішно відкривалося раніше, і так само успішно закривалося, проти верхівки, котра захопила владу на ЗАТ «Дарна», промовчу. Тут не газетні статті, на часі романи писати. Але останню порушено не проти, скажемо так, не зовсім легітимного виведення активів, а, за клопотанням діючого керівництва, проти... судових виконавців! Які спробували ввести до управління «Дарною» призначеного судом арбітражного керівника. До того ж справу порушив той самий районний прокурор Микола Ганечко, який чудово знав обставини, за яких бізнесмен із Кременчука з’явився на «шовковому» (тепер уже, на жаль, у лапках) комбінаті. І сміх і гріх. Про це саме, в унісон нинішнім керівникам «Дарни», клопотався кредитор №1 — Деснянська податкова інспекція...

Уже надто, мабуть, комусь хочеться, щоб у труну колись ведучого в Україні текстильного велета було забито останній цвях. Сумно, добродії...