Із досьє «ГУ»:
КРЮЧКОВ Георгій Корнійович. Народний депутат України двох останніх скликань за списками Компартії України. Народився 1929 року в селі Гусарка Куйбишевського району Запорізької області. Закінчив Харківський юридичний інститут за фахом правознавство. Працював на різних посадах в управлінні Мін’юсту у Запорізькій області, з 1956 по 1990 рік — на комсомольській та партійній роботі, з 1994 по 1998-й — помічник-консультант народного депутата України. Має високі урядові нагороди. Голова Комітету ВР з питань національної безпеки і оборони, член фракції КПУ.
— Георгію Корнійовичу, за останні півтора року вийшли друком дві ваші книжки — «Всегда оставаясь самим собой» і «Больных вопросов не обходить». Чи не є назви цих книг вашим життєвим кредо?
— Так, вони відображають мою життєву позицію, як людини і громадянина, бо я ніколи не роздвоювався. Днями виходить третя книжка — «В гуще событий». А також завершено підготовку до видання четвертої, яка називається «Трудные уроки: раздумья бывшего партийного работника». У такий спосіб хочу зробити собі подарунок до свого 75-річчя — осмислення пройденого життєвого шляху.
Завжди залишатися самим собою — це моє життєве кредо, успадковане від батьків. Хоч би на якій посаді працював, у яку ситуацію потрапляв — завжди твердо дотримуюся своєї раз і назавжди сформованої позиції відносно понять моральності, честі та обов’язку. Тому нікому й ніколи не догоджав і собі не дозволяв будь-кого принизити. Для мене найвища з чеснот особи полягає в тому, щоб у всіх злетах і падіннях не втрачати людяності та самоповаги —стрижня моральності, категорично несумісного з синдромом зверхності. На жаль, часто доводилося бачити, як люди, обійнявши якусь порівняно високу посаду або одержавши вищий статус, змінювалися до невпізнанності не в кращий бік. Для мене це бридко й цілком неприйнятно. А ще органічно не сприймаю хамелеонства.
— Незважаючи на солідний вік, ви — у гущі громадського життя й політичної боротьби. Що надає снаги і впевненості?
— Насамперед мої переконання — вірність ідеї соціальної справедливості, втілюваної через реальне народовладдя. Працюючи над головною книжкою свого життя, я знову й знову переживав та осмислював пережите. І не знаходив, у чому міг би собі дорікнути. Не хотів би бути якимось іншим, ніж був тоді. Бо в основному був правий. Хоча не обходилося й без прикрих помилок.
— Це стосується і вашої позиції у доленосний період на початку 90-х років, на зорі незалежності України?
— Так. На жаль, моє прогнозування подій і їх наслідків, мої застереження майже сповна справдилися. Зокрема, щодо суті й долі Руху. Мені казали — він знаменує собою оновлення. А я говорив: не піддавайтесь облуді самонавіювання, бо справжньою метою тих, хто очолює Рух, є зміна соціального ладу в державі на замовлення ззовні. Хіба не був правий? Адже нині маємо буржуазний устрій у його найгіршому втіленні. І реформа системи політичної влади покликана істотно змінити ситуацію на краще, за що послідовно бореться наша фракція в парламенті.
— Журналісти у Верховній Раді досить часто беруть у вас інтерв’ю на різні теми. Чим це можна пояснити?
— Можливо, моєю відкритістю для преси. Я добре розумію та поважаю роботу журналістів і намагаюся допомогти їм розібратися і в тому, що на виду, і в тому, що діється у парламентському «задзеркаллі». До того ж мої прогнози щодо перебігу подій в основному справджуються.
— Нині поняття «опозиція» не має чіткого визначення, і на цьому грунті невизначеності можливі всілякі маніпуляції настроями в суспільстві. Яке ваше бачення цих процесів?
— Ми переживаємо дуже складний і відповідальний етап у житті нашого суспільства. Передусім це стосується доленосного питання: як вийти з нашого безнадійно застійного «перехідного періоду» і куди йти далі, тобто який шлях суспільно-економічного розвитку і яку модель державності обрати? У суспільстві вже визріло усвідомлення того, що так далі жити не можна. А щодо перспективи... Є потужна політична сила, яка заявляє про свою альтернативну позицію до чинного владного режиму. Це — комуністи, які стоять на позиціях обов’язкової зміни системи влади. Є також достатньо впливові політичні сили, котрі стоять на принципово інших позиціях. Але це така собі ліберально-псевдодемократична тусовка, котра не має чітко визначених політичних меж. Вони налаштовані лише на одне — зміну осіб при владі, а суть владної системи хочуть залишити без істотних змін. Їх влаштувала б гра в опозиційність на зразок американської моделі, де між демократами й республіканцями відмінності суто символічні. У нас, певен, не та ситуація, і такий варіант не пройде.
— Чи є у вас захоплення, окрім політики?
— Мабуть, це надто прозаїчно, але для мене робота —основне захоплення. Люблю читати, маю велику, на кілька тисяч томів, бібліотеку. Книжки — мої порадниці. Ще одне захоплення — це публіцистика. Багато пишу — якщо зародилася якась ідея, не заспокоюся, доки не викладу її у вигляді статті або книги.
