Створили його київські корабели заводу «Ленінська кузня» як риболовне, а «вибили» для наукових потреб учені. Потопив «Туріс» сильний ураган зі штормом ще наприкінці 1977 року. З того часу й лежав на дні, встиг обрости водоростями й черепашками. Зусилля десяти кращих водолазів «Кримпідводсервісу», керівника підйомних робіт — відомого морського спеціаліста Федора Баголи, виявилися марними.
Врятований ними з морських обіймів, пришвартований до бетонної стінки причалу великий дизельний теплохід залишається «нічийним» понині. Спеціальна комісія чомусь не поспішає визначити, підлягає судно відновленню чи ні. Тим часом, каже старий «морський вовк», дехто примудрився одержувати бариші навіть на потопленому кораблі. Приховували справжнє становище, щоб чимдалі тривало фінансування наукових проектів. За різними документами «Туріс» і «Тібія» ще довго «долали милі морів і океанів, виконуючи наукові експерименти». У фірми було два такі теплоходи з назвами молюсків, якими харчується риба тунець. Сьогодні доводиться говорити не лише про остаточний розвал вітчизняного морського флоту, величезну кількість суден якого країна втратила через зловживання й нерозпорядливість деяких керівників пароплавств і портів. Така сама за масштабами руйнація охопила науково-технічні дослідження нашої гідронавтики, донедавна престижної у світі. В Криму вони були зосереджені у Феодосії і Севастополі. Звідси спеціалісти Експериментально-конструкторського бюро з підводних досліджень відправляли вивчати глибини моря майже 20 апаратів-субмарин з науковцями на борту, унікальні судна-носії. Вели методичні наукові й практичні роботи 300 гідронавтів, які здійснили більш як 6000 занурень на глибини до двох кілометрів. Де нині гордість вітчизняних океанологів-гідронавтів: «Риф», «Омар», «Лангуст», «Північ», «Тінро», «Тетіс», «Пайсіс», «Аргус»? Де серія знаменитих «Мирів», які базувалися на океанографічному науково-дослідному судні «Академік Мстислав Келдиш», занурювалися на глибину шість кілометрів, брали участь у зйомках кінофільму «Титанік»? Де військові підводні апарати «АРС», «Пошук-2», унікальні підводні лабораторії серії «Бентос»? Більшість їх списали, порізали на металобрухт, частину передали Чорноморському флотові Росії. Ентузіасти збираються зробити музеєм «останнього з когорти славних», що лишився на плаву — «Бентос-300»-1, який поєднав можливості субмарини, підводного апарату й науково-дослідної лабораторії з можливістю виходу водолазів у морські глибини. На ньому брали проби води й планктону, вели гідрологічні, іхтіологічні й археологічні пошуки, визначали запаси мідій і водоростей у Чорному морі, шукали, знаходили й піднімали затонулі об’єкти, прокладали й ремонтували газопроводи й трубопроводи, досліджували підводне середовище й таємниці глибин... (Недавно «Бентос», як раніше «Туріс», теж довелося піднімати з дна моря. В Інкерманській бухті з цим непростим завданням блискуче впоралися спеціалісти приватного підприємства «Крим-Марина-Сервіс» та ветерани-підводники Морського клубу гідронавтів і водолазів.) Непоправних втрат завдано й науковому флоту єдиного на всьому пострадянському просторі за специфікою й глобальністю досліджень Світового океану севастопольського Океанічного центру, до складу якого входять академічні інститути —Морський гідрофізичний і біології південних морів. Їх колишні вражаючі світ досягнення були можливі завдяки досконалій науково-технічній базі. Насамперед —уславленій колись плеяді потужних науково-дослідних кораблів із чудовими морехідними якостями й унікальним досконалим устаткуванням: «Академік Вернадський», «Дмитро Менделєєв», «Михайло Ломоносов», «Академік Курчатов», «Академік Олексій Крилов». Пора вітчизняного активного дослідження морів і океанів закотилася за обрій, про здійснення науково-експедиційних робіт уже не йдеться, бо всі судна з науковою «начинкою» інститути «погубили», зітхають ветерани і молоді вчені. Могутнього «Михайла Ломоносова» продали в Індію, знаменитого «Професора Колесникова» здали в суборенду туркам, гордий «Академік Вернадський» став банальним «човником» у торгівців, не краща доля й інших наукових плавучих лабораторій. Тож поріділим групам «розвідників гідрокосмосу» тепер доводиться вивчати моря... на суші. За таких умов, звісно, накопичений за чверть віку величезний досвід утрачається. Радіють, якщо вдається «підсісти» на чужі кораблі, працюючи за планами досліджень міжнародних програм. Парадоксально, але наші «моремани» із солідними науковими ступенями і світовим визнанням колег (хто ще не за кордоном), відпрацьовують кошти різних міжнародних фондів, комісій і комітетів, відволікаються на виконання суто їхніх замовлень, завдань і програм... щоб не втратила позицій вітчизняна наука, вижили в затяжній скруті вітчизняні інститути. В міжурядовій океанографічній комісії ЮНЕСКО науковий рівень наших «сухопутних морезнавців» цінують: залучили до створення глобальної системи спостережень Чорного моря і міжнародного обміну гідрографічними даними й інформацією. Не випадково і те, що саме в Криму вчені провідних морських інститутів і центрів Чорноморського басейну впродовж багатьох років традиційно обговорюють актуальні питання дослідження і охорони моря. От би ще зуміти відродити вітчизняний науковий флот за такий само короткий термін, як утратили його під час перипетій розвалу СРСР. Як без цього виконати глобальну програму ХХІ століття: розгадати таємниці Світового океану? Це для того, щоб почати ефективно й сповна використовувати його багатства вже нині. Вчені кажуть: треба встигнути навчитися застосовувати на благо людей незліченні дари моря до того часу, як людство остаточно вичерпає ресурси Землі. Тож завдання відновлення українського наукового флоту стає дедалі актуальнішим.
Крим.