Залишаючи Петрівку, 16-літній Коля Штенгелов і гадки не мав, що повернеться в рідні пенати аж через 33 роки. Доля кинула дев’ятикласника спочатку на Донбас, а потім у Томськ, де він закінчив місцевий політех. Відтіля на малу батьківщину повертатися з кожним роком ставало дедалі проблематичніше: утримували дві приємні ноші — наука і родина. Родина і наука. З нею він, щоправда, не без жалю, «побив горшки», захистивши кандидатську. Дуже вже хотілося випробувати на практиці свої теоретичні дослідження з сільгосптематики.
Випробував. Спочатку на посаді заступника директора радгоспу, а через два роки — керівника. На цю посаду його обрали.
А тут грянув 1991-й, який приголомшив увесь світ своєю «оксамитністю».
Уже на початку 1992-го в господарстві Штенгелова, першому в окрузі, завершився процес розпаювання землі і майна. Селяни враз перетворилися на орендодавців, стали жити за рахунок паїв. В Україні про приватизацію тільки починали говорити.
У 2000-му Микола Васильович приїхав до Петрівки на ювілей сестри. Приїхав, як виявилося, назавжди. А підштовхнули земляка на рішучий крок односельці. Спочатку дошкуляли запитанням: «Як там, у Росії, землю розпайовували?» Штенгелову, першопрохідникові, вченому, було що розповісти, і він зібрав земляків у Будинку культури. А після спілкування з ними, вникнувши в справи колись міцного господарства, що на очах здавало позиції, подумав: «А чому б не...» І зостався, заснувавши товариство з обмеженою відповідальністю. Усім охочим запропонував здати в оренду землю і майно. Упрошувати себе земляки не дали.
Так Штенгелов став продовжувачем справи свого діда Омеляна Матвійовича, першого голови місцевої сільгоспартілі.
З чого почав? З відмови від «соціалки».
— У Росії я зрозумів, що соціальні й комунальні об’єкти для постприватизаційних господарств — більмо на оці, непосильний тягар, — зізнається голова ТОВ. — Це пізно, на жаль, усвідомили в Україні.
На відміну від багатьох горе-керівників, Штенгелов не скинув той тягар на плечі сільради: забирайте, мовляв, і утримуйте. Дитсадок (у ньому сьогодні 35 дітей) спочатку відремонтували, відновили теплосистему і тільки через два роки передали на баланс сільської влади. Школу (140 хлопчиків та дівчаток) забезпечили комп’ютером, облагородили; Будинок культури, водопровід також упорядкували, і донині надають посильну й дуже відчутну допомогу.
— Тепер усе залежатиме від розторопності місцевих депутатів, від їхнього бажання утримувати інфраструктуру села, — переконаний Микола Васильович. — Наше завдання — сільгоспвиробництво і розрахунки з пайовиками. Вони здали «Петрівському» 6,4 тисячі га земель, причому половина з них паї жителів Мар’янівки й Новоспаського з сусіднього Приазовского району.
Там дохазяйнувалися, що називається, до ручки, і Штенгелов для селян став, без перебільшення, світлом у тунелі. Два роки гуляла земля, скажімо, мар’янівців. А за 2003-й вони на свої паї одержали продуктів і послуг стільки, що й не снилося. І це незважаючи на форс-мажорну ситуацію. Головне, вважає команда Штенгелова, виконати зобов’язання за будь-яких умов. Щоб люди довіряли. Правда, 39 пайовиків вийшли з ТОВ, не побажавши ходити під «колгоспом».
— Мені боляче дивитися, як вони з землі знущаються, — нарікає кандидат технічних наук. — Три роки підряд на своїх землях вирощують соняшник. У Росії ті, що «відкололись», через три роки просилися назад. Вони не змогли боротися одночасно з бур’янами і бюрократами з податкової, екологічної та інших служб.
***
Пайовики «Петрівського» у 2004-му одержали: по 1600 кг ячменю, 400 кг пшениці, 1,5 т сіна й соломи, мішок борошна, 25 кг олії, 10 кг макаронів, чотири кубометри води, дивіденди (1,4 %) від вартості майнового паю. І, зрозуміло, набір послуг (оранка городів, сівба, медична допомога тощо).
*
Із 750 жителів Петрівки — кожен третій працює в ТОВ. Молодь не шукає щастя за межами села. Гаразд що є де докласти розуму й рук. У господарстві функціонують вівцеферма, пекарня, пасіка, кондитерський цех, олійниця, гараж, тік, ставки. Зарплата механізаторів — від 900 до 2000 гривень. Один факт не радує керівництво: наявність 35 сторожів. Крадуть більше за звичкою, ніж від нестатків. Недавно на гарячому піймали колишнього пайовика, що здав у металобрухт вузли від агрегату...
Ще в 2000-му в господарстві зробили експертну оцінку вартості основних фондів ТОВ. Матеріальна база зміцнюється рік у рік. Це видно і по відремонтованих приміщеннях, і по споруджуваних об’єктах (серед них стадіон), і по кількості сільгосптехніки (самих лише авто — 30).
Що в найближчій перспективі?
— Розширення зрошуваних площ зі 120 до 400 га, асфальтування току, будівництво і ремонт, — загинає пальці Микола Штенгелов. — А потім можна буде взяти під оренду ще півтори тисячі гектарів землі...
А заповітна мрія директора — написати і видати історичний нарис про минуле й сьогодення Петрівки. Допоможуть односельці, які відгукнулися на його прохання надати відповідні документи. «Вважаю своїм обов’язком не залишатися осторонь», — написав Микола Васильович у зверненні до земляків. Слову він завжди вірний, тому що пам’ятає слова П. Баусіта: «Якщо ми не завжди владні виконати свою обіцянку, то завжди в нашій волі не давати її...»
Петрівка
Приморського району
Запорізької області.
