У  Німеччині — новий Надзвичайний і Повноважний Посол України, доктор філософських наук Сергій Фаренік. Останніх півроку він очолює українське дипломатичне представництво в Німеччині. Нині і від нього протягом кількох наступних років значною мірою залежатимуть розвиток україно-німецьких відносин і реалізація інтересів України у ФРН. Як новий посол реалізуватиме це завдання — в інтерв’ю з ним.
— Сергію Анатолійовичу, ваше призначення випало на час, коли імідж України в Німеччині — аж ніяк не найкращий: тутешні засоби масової інформації розповідають здебільшого про наші внутрішні політичні негаразди та нелегальних українських робітників і повій. Як змінити це негативне сприйняття України німцями?
— Імідж... Якщо розвиток економічних (передовсім економічних!), політичних, культурних, інших зв’язків України і ФРН досягне такого рівня, за якого погіршення економічних, соціальних, зовнішньополітичних та інших характеристик України зачіпатиме інтереси ФРН, то відповідні державні інституції цієї держави, діючи відповідно до власних інтересів, матимуть потребу в поліпшенні ситуації в нашій країні. Зокрема, і як однієї з істотних складових у контексті дій — поліпшення іміджу України.
Зважаючи на наш товарообіг, німцям певною мірою байдужий імідж України. От коли він становитиме не 4 млрд. доларів, як нині, а бодай 40 чи 400, то тоді можна говорити про позитивне чи негативне сприйняття нас, як держави. Якщо стаття у німецькій газеті про певні неприємні явища в житті нашого суспільства формуватиме негативний імідж України в світовому співтоваристві і вплине на її кредитний рейтинг і вартість грошових ресурсів, що призведе до додаткових мільярдних витрат німецького бізнесу, то, повірте мені, імідж України буде забезпечений згідно з вимогами передовсім економічної складової німецької держави. Тут доречний приклад Росії: судячи з газетних публікацій, тамтешніх повій у ФРН аж ніяк не менше, ніж українських, але ніхто не говорить про негативний імідж цієї держави. Оскільки його формування може призвести до зниження тиску в газотранспортній системі Німеччини, бо Російська Федерація — її головний партнер у постачанні газу: 37%.
— Досі вважалося, що товарообіг між нашими країнами високий. Як аргумент наводили приклад, що ФРН —другий після Росії торговий партнер України...
— Це зважаючи, з чим порівнювати. Так, товарообіг величезної Росії з Україною становить 12 млрд. доларів. Але товарообіг Польщі і Німеччини — близько 30 млрд. доларів. За всієї поваги до нашого сусіда Польщі та польського народу, скажу, що Україна —потенційно сильніша з огляду на її індустріальні, енергетичні і людські можливості. Або товарообіг Франції і Німеччини, котрий становить сотні мільярдів доларів. А Франція за кількістю населення і територією не більша від України. Але за промисловим потенціалом, коли взяти до уваги кількість потужних транспортних складових — залізничних, автодорожних потоків, наявність портів, хімічних, металургійних підприємств, зрештою чорноземів, то Франція нам у цьому поступається. Звичайно, тут можна говорити про те, що вона з Німеччиною — найближчі сусіди, а їхній товарообіг формувався протягом сотень років. Але торгові взаємовідносини Німеччини і царської Росії теж існували століттями. А Україна, хоч і являла собою тільки економічне вкраплення у тіло імперії, але з точки зору економічної була дискретним соціумом і брала в тому щонайактивнішу участь.
— Сергію Анатолійовичу, те, про що ви розповідаєте, має такий вигляд, ніби в Посольстві України в Німеччині створюється потужний економічний підрозділ. Але там уже є торгово-економічна місія...
— Бачите, я вважаю, що давно минули часи, коли дипломати, зокрема й посли, були такою своєрідною соціальною групою з претензіями на кастовість і обраність, коли вони приймали рішення про «посилення», «послаблення» чи «забезпечення» певних дружніх або недружніх дій. Роль посольства не повинна зводитися лише до того, щоб передати чи донести до країни, де перебуває дипломатичне представництво, певну думку або інформацію його уряду і, отримавши зворотну реакцію, донести її до уряду власної держави.
Незалежно від того, є Україна членом ЄС чи ні, ментально, культурно, структурно (з точки зору долучення до соціально-економічних та інформаційних процесів) вона — європейська держава. Годі бути бідними родичами на чужому святі, бо ми можемо себе гідно представляти. Тому одним з головних напрямів діяльності посольства є науково й економічно обґрунтований аналіз можливостей нашої країни на західних ринках, а також організація і забезпечення цивілізованого збуту українськими підприємствами потрібних для країн Західної Європи нафти, газу, хімічних продуктів, які вони заробляють важкою працею в Україні та за кордоном.
— У зв’язку з розширенням Європейського союзу на схід, коли Україна стала його найближчим сусідом, які зміни очікуються у співробітництві з Німеччиною?
— Годі рахувати можливі втрати від розширення ЄС. Давайте порахуємо кількість і якість можливих переваг. Ми сьогодні маємо переосмислити ситуацію і використати всі можливі вигоди від неї. У межах оновленого Європейського союзу, приміром, у підприємців — не лише західних, а й у новачків спільноти, з’явилися досить серйозні проблеми. Скажімо, забезпечувати високу рентабельність і ефективність виробництва з огляду на уніфікацію тарифів, високу вартість праці, стандарти щодо охорони довкілля у розширеній Європі стає дедалі важче. Тому бізнес іде туди, де вигідніше працювати, де дешевші енергоносії, вартість робочої сили, є потрібні транспортні артерії і сировинні ресурси. Хоч як там було б, а Україна ці переваги має. Тож ми просто зобов’язані скористатися такою ситуацією. Тому цілком реально якісно і кількісно заохотити нові інвестиції в Україну, а також створити досить нетрадиційну для нас програму, назвімо її так: «Україна та Німеччина — в треті країни».
— А якою буде діяльність посольства в галузі культури?
— Якщо йдеться про червоні шаровари і віночки зі стрічками, то я вас розчарую. Фольклорний пласт культури України — це чудово. Але ми тривалий час його надто багато експлуатували: таке уявлення було чи не єдиним, коли говорили про культуру. Адже відомо: якщо годувати людину навіть делікатесами, але лише ними, то вони приїдаються. Треба ламати стереотипи! Якщо головним для позитивного іміджу країни є розвиток економічної складової україно-німецьких відносин, то я презентував би німцям той пласт культури, який ми досі чомусь не показували: нашу культуру виробництва. Приміром, у галузях машинобудування, космічної техніки, літакобудування, хімічної промисловості, роботу АНТК імені Антонова, підприємств «Авіант», «Південмаш», горлівського «Стиролу», Одеського припортового заводу, організацію системи навантаження і перевантаження в українських портах на Чорному морі. Ця організації праці така цікава і самобутня, що вразить будь-кого. А головне — ті, хто її побачить, зрозуміють, що з людьми, котрі це створили, можна працювати.
Це, звичайно, не означає, що я — проти презентації української культури в Німеччині. Але наша культура нині — не на рівні минулих століть: вона змінилася разом зі зміною світу, разом з процесами, які відбуваються у літературі, музиці, мистецтві. Тож покажімо Німеччині й такі наші надбання. Тим паче, що й у цій галузі ми можемо бути представлені гідно.
Інтерв’ю взяла Валентина ПИСАНСЬКА.
Берлін.