Літо тривоги нашої

Ми вже якось почали звикати до того, що літні місяці роблять неприємні сюрпризи нашому гаманцю. Стрибкоподібне зростання цін на основні харчові продукти торік, бензиновий ціновий бум —нині... Принаймні минулий тиждень був присвячений усе тій же проблемі: почім «горючка» сьогодні і скільки вона коштуватиме завтра.

Дискусію на цю тему підсумував Президент, заявивши, що хочемо ми того чи ні, але ціни на енергоносії в Україні будуть європейськими, і до цієї думки треба звикати. Промовчавши при цьому, чи будуть такими і зарплати.

Відповідь на останнє запитання цілком очевидна і зрозуміла кожному. Втім, як і те, що після майже сімдесятивідсоткового злету відкочування на 12—17 відсотків (так, у роздрібній торгівлі АИ-95 минулого тижня продавали по 2 грн. 90 коп. за літр, а не по 3.50, як позаминулого) — явище тимчасове. Продиктоване меморандумом, підписаним урядом і головними операторами ринку світлих нафтопродуктів. А отже — силове. Таке, що не відбиває реалій.

А вони такі, що наші керманичі вкотре продемонстрували цілковиту відсутність в уряду ринкового інструментарію, яким можна було б оперативно скористатися в критичних, і не тільки, ситуаціях для регулювання економічних процесів, що відбуваються у країні. І річ тут не в тім, що, на відміну від Європи, в нас за останні роки ніколи не було тримісячного резерву світлих нафтопродуктів. Річ у тім, що в жодній сфері економіки за 12 років незалежності наша країна не продемонструвала світові системного підходу до вирішення будь-яких проблем.

Але повернімося до «горючки». Продаючи сьогодні на київських ринках пучок моркви з п’яти недорозвинених корінців за три гривні (по 60 копійок за штуку!) і посилаючись при цьому на подорожчання бензину, приміська торговка дає всім нам очевидний сигнал, що від очікуваного високого врожаю селянам (а отже, й усім нам) легше не стане.

І справді. Навіть якщо обумовлені в меморандумі 200 тисяч тонн солярки таки продадуть селянам у жнива по 1950 гривень за тонну (що ще аж ніяк не факт), затверджені Кабміном заставні ціни на зерно в 650 гривень/тонна ну геть не врятують сільгоспвиробників, які постраждали від торішнього неврожаю. Як і раніше, сільгоспвиробництво залишиться збитковим. А отже, село й далі деградуватиме. Уже сьогодні переробні підприємства відчувають гострий дефіцит молока і м’яса. Імпорт його в країну зростає небувалими темпами.

Простий арифметичний підрахунок каже, що в ситуації, яка склалася, заставні ціни на зерно мають бути не менш як 1100 гривень/тонна. Тільки в цих умовах селяни вийдуть бодай на нульову рентабельність. Але заклопотаний виконанням бюджету уряд навіть не намагається вишукати додаткові фінансові ресурси для підтримки села. Та й де їх узяти?

За шаленого (з початку року — на 16,9 відсотка) зростанні промислового виробництва, яке триває, надходження, як зазначив Президент на нараді, що відбулася наприкінці минулого тижня, від ПДВ —бюджетоутворюючого податку — постійно скорочуються! Ніколи ще за час незалежності, підкреслив Л. Кучма, ситуація з ПДВ не була такою критичною. Відповідальність за це він поклав на Податкову адміністрацію, і її глава Юрій Кравченко (колишній міністр внутрішніх справ, колишній голова обласної Херсонської держадміністрації) одразу подав у відставку. Президент відставку прийняв. Хто на новенького?

Тільки навряд чи щось від цього зміниться. Перестановка у керівництві не в змозі змінити системну природу ПДВ. А вона така, що в умовах перехідної економіки, в умовах низького рівня товарного виробництва, низького рівня продуктивності праці, найвищої енерго- і матеріалоємності валового внутрішнього продукту податок на додаткову вартість лише гальмує економічний розвиток у всіх галузях і консервує технологічну відсталість країни. А головне — консервує дешевизну робочої сили. Що ми і маємо. За показників зростання промислового виробництва, що захоплюють дух, питома вага витрат на оплату праці в собівартості одиниці продукції зменшується прискореними темпами.

Нагадаємо, ПДВ придумали французькі економісти як панацею від криз перевиробництва в розвиненій ринковій економіці. Віднести до останнього економіку України — треба мати багату уяву...

Тим часом минулого тижня, незважаючи на демонстративну відставку Юрія Кравченка, на підтримку ПДВ виступила ціла низка офіційних осіб і структур. Насамперед — Міністерство фінансів. Начальник департаменту податкової і митної політики цього відомства Петро Андрєєв договорився до того, що саме цей податок стимулює зростання виробництва! А його заміна на податок з продажу або з обороту приведе до інфляції. Треба думати, тому що почне зростати ціна робочої сили, а отже, і наша з вами зарплата...

Але особисто мене розчулила озвучена заява на підтримку ПДВ голови Координаційного комітету з боротьби із корупцією Тетяни Корнякової. Адже про те, що саме ПДВ на українському ґрунті став каталізатором корупційних дій і виробників, і держчиновників, у країні не чув хіба що глухий. Чи з його скасуванням пані Корнякова боїться втратити роботу?