Попередники криворізького хлопця, котрий здійснив своєрідний прорив у світові лідери, киянин Юрій Короп і львів’янин Вадим Мартинчик, хоча й показували рекордні секунди у плаванні батерфляєм, на Олімпійські ігри не потрапили. Утім, радянським плавцям і в інших видах програми ігор вище другого—третього місця на п’єдесталі побувати не пощастило. Щоразу не вистачало дрібниці — якихось десятих секунди.
Фесенко прийшов до спортивної школи в ті тепер майже забуті часи, коли мільйони хлопчиків і дівчаток вибирали в кумири спортивних «зірок», а тренери з усієї України вдень і вночі шукали таланти. Кривий Ріг — місто не надто помітне на спортивній карті країни, але й тут були басейни і талановиті наставники. Сергію пощастило: він потрапив до групи випускниці Інституту фізкультури Віри Смєлової, яка лише недавно розпрощалася з блакитною доріжкою. Вона побачила в дев’ятирічному школяреві прекрасні задатки майбутнього плавця. Спочатку не могла натішитися новачком: легкий на підйом, характер м’який, незлобивий, тренується із задоволенням. Але як це часто буває, плавання з його одноманітними вправами перестало захоплювати хлопця, і він забув дорогу до басейну. Інший тренер, може, і махнув би рукою — є чимало інших, цілеспрямованіших, але Смєлова (вона працювала разом з В. Макаровою) одразу звернулася до батьків Фесенка. Її зрозуміли і спільно взялися — ні, не виховувати впертого хлопця, а пробуджувати в ньому бажання не бути останнім на доріжці, а перемагати.
Ці уроки психології переможця (без цього почуття не буває великих спортсменів), закладені в дитинстві, стали вирішальною силою, коли потрібно було боротися із суперниками, з тими, хто і становив еліту світового плавання. Фесенку — та й не тільки йому — вдруге поталанило, коли збірну команду СРСР перед Іграми в Москві очолив колишній львів’янин Сергій Вайцеховський, особистість непересічна, у чомусь суперечлива, але саме він заклав основи передових тренувальних технологій у вітчизняному плаванні. Батько олімпійської чемпіонки у стрибках у воду, Вайцеховський розгорнув перед комсомольськими керівниками Держкомспорту СРСР таку програму підготовки, що ті за голову схопилися. Олімпійський басейн, олімпійський готель, де на кожному номері буде табличка з прізвищем кандидата в олімпійці, кращі тренери, лікарі, дієтологи, масажисти, передова фармакологія (не плутати з допінгами!) — і жодних втручань у справи збірної різних «радників». За інших умов Вайцеховському вказали б на двері, на тім справа і скінчилася б. Але СРСР готувався до значущої політичної акції — Олімпійських ігор, отож партійним чиновникам доводилося погоджуватися з будь-якими вимогами, аби була забезпечена перемога.
Для виконання своїх планів Вайцеховський обирає Харків, і не помиляється — прекрасний басейн, постійна увага до спортсменів з боку місцевої влади створили потрібні передумови для просто таки фантастичного зростання результатів.
Тоді плавці НДР, на службу яким було поставлено найкращу, як з’ясувалося згодом, фармакологічну службу у світі, вели перед. І традиційні матчеві зустрічі СРСР—НДР найчастіше закінчувалися перемогою німців. Лише напередодні Ігор Вайцеховський продемонстрував своє уміння психологічно заряджати спортсменів енергією переможців. То був урок мужності на прикладах героїв Великої Вітчизняної війни. Матч виграла команда Вайцеховського.
Цей урок для українців Сергія Фесенка, Олександра Сидоренка, Сергія Красюка, Юрія Присєкіна і став переможною нотою на Іграх у Москві. Всі вони стали олімпійськими чемпіонами.
Але наша розповідь про першого — про Сергія Фесенка.
Він мав відкривати змагання першого робочого дня Олімпіади. Не варто пояснювати, який важливий був цей день для Вайцеховського з його максималістською програмою підготовки (адже критиків у нього було більше, ніж прихильників). Уранці він у своїй звичній манері зустрів хлопців усмішкою і жартами, поцікавився, хто які сни бачив, привітав з відкриттям Ігор... Затримав Сергія, помовчав, сказав тихо: «Сергійку, першому завжди важко. ЗАВЖДИ! — підкреслив голосом. — У тебе все гаразд, сам знаєш... Перед стартом не тисни на психіку — легкий мандраж лише додає сил».
Мені не раз випадало спостерігати за спортсменами перед фінальним стартом, і за Сергієм — також. Я добре знав лужниківський басейн, та й мене, слава Богу, тут ще не забули, і тому підібрався ближче, щоб відчути ні з чим не зрівнянний аромат енергії вісьмох бійців. Мені навіть здалося, що Фесенко надто спокійний, але, придивившися, зрозумів — він був просто сповнений бажання плисти, боротися і перемагати. Компанія в нього на дистанції 200 м батерфляєм дібралася чудова — кількаразовий рекордсмен світу німець Рогер Піттель, один з лідерів сезону англієць Філіп Хаббл, ленінградець Михайло Горєлік... Німець і очолив заплив, запропонувавши високий темп. Але до першої половини дистанції Фесенко вийшов уперед і потім під громовий супровід трибун так і не віддав нікому першості. Тільки відсутність сильного суперника не дала йому змоги побити світовий рекорд. А Піттель фінішував третім, пропустивши вперед ще й англійця.
А через кілька днів його друг і суперник маріуполець Олександр Сидоренко приніс Україні другу золоту медаль, випередивши Сергія на дистанції 400 м комплексного плавання, котрий завоював «срібло».
І ось уже 24 роки українські майстри блакитної доріжки так і не можуть підтримати почин Фесенка й Сидоренка. А сам Сергій Леонідович захистив кандидатську дисертацію, виховав синів, котрі пішли дорогою батька. Старший — Сергій — уже встиг виступити на Олімпійських іграх у Сіднеї і, найімовірніше, вийде на старт і в Афінах.
