— Покличте постановника, нехай відкриє банку з помідорами. Закушувати нема чим. І де тарілка з маринованим перцем? Узагалі, загидьте стіл. Він у мене в кадрі, — такі тексти ми почули, входячи до павільйону № 7 столичної кіностудії Довженка, де йдуть зйомки фільму «Украдене щастя» за мотивами твору Івана Франка.
Не посвяченому в секрети кіновиробництва обивателю те, що відбувається тут, здасться досить дивним. У маленькій кімнатці, стилізованій під світлицю української хати, зібралося чимало люду. У власнику тихого, але командного голосу вгадується режисер картини Андрій Дончик, у людині, що ловить на маленькому моніторі камери застільну мізансцену, — оператор Володимир Гуєвський, за круглим столом п’є «в кадрі» Віталій Лінецький, а на диванчику, застеленому карпатськими покривалами, очікує своєї сцени акторка Наталя Доля...
— А в пляшці вода чи все-таки горілка? — цікавлюся в режисера.
— Коли як. Іноді я дозволяю, щоб там була горілка, — зізнається Андрій Дончик.
Проте знімальна група «Украденого щастя» не порушує тверезий спосіб життя кіностудії, котрий намагається запровадити тут її директор Віктор Приходько.
Ми бесідуємо з режисером Андрієм Дончиком про відродження українського кіно на прикладі цього проекту. Підстав для цього декілька. По-перше, замовником виступає Міністерство культури України. По-друге, знімається телесеріал і кіноверсія (одночасно) українським режисером за участю вітчизняних акторів на базі вітчизняного кіновиробництва студії імені Довженка. По-третє, права на цей фільм належать каналу «1+1». Він також забезпечує фінансування проекту.
— Чому відроджується наше кіно? — розмірковує режисер «Украденого щастя» Андрій Дончик. — Насамперед тому, що давно ми на плівку картини не знімали (крім «Буржуя»). Якщо, звичайно, не зважати на проекти, котрі у нас здійснювалися, але, по суті, не були українськими. У нашому випадку вперше Москва не є замовником. В «Украденому щасті» місце дії — Україна, Івано-Франківська область. Прикарпаття. У фільмі звучить українська мова, грають українські актори (крім москвича Євгена Пашиніна, а родом він, до речі, з України).
Утім, мій співрозмовник чесно зізнався, що не очікує від своєї картини «моменту прориву» у вітчизняному кінематографі.
— Ми просто налагоджуємо виробництво в нових економічних умовах, — стверджує він. — От і все.
— Чому обрали саме «Украдене щастя» Франка?
— У Франка цікава драматургія. Вона здатна захопити телевізійного глядача. Вона сучасна. В ній немає нічого столітнього. Вічна тема любові, людських відносин, любовний трикутник тощо. Правда, власне Франко в нас починається з третьої серії. А перші дві серії виписані з того, що в класика було в декількох рядках.
— А хто сценарист картини?
— Було кілька варіантів сценарію. Але ми зупинилися на версії, запропонованій Мариною і Сергієм Дяченками. Згодом і їх сценарій зазнав змін. У нас є своя редакторська група, і я руку до нього доклав. Права на цей сценарій належать каналу «1+1».
