11 червня виповнюється 70 років від дня народження Олександра Михайловича Поживанова — видатного організатора металургійної промисловості, доктора технічних наук, професора, дійсного члена Академії інженерних наук України.
У Національному технічному університеті «Київський політехнічний інститут» уперше відбудуться «Поживановські читання». Студентам відкриється життя людини залізної волі й великого розуму, яке уособлює окремий розділ історії металургії.
Він народився у Дніпропетровську, де металурги в особливій шані, але своє професійне визнання знайшов на Новолипецькому металургійному комбінаті. Тут він пройшов шлях від майстра до головного інженера заводу, який на той час вважався гордістю країни.
Пізніше, в Києві, Олександр Михайлович згадував, як нелегко далося йому рішення переїхати до Липецька. У Дніпропетровську були чудові можливості для професійного зростання на металургійному заводі імені Петровського, проте не міг не зважати на труднощі з житлом. Відповідальний і послідовний в усьому він турбувався про нормальне забезпечення сім’ї, сприятливі умови для навчання і виховання дітей. І все це знайшов у Липецьку, на меткомбінаті.
З численних публікацій центральних газет того періоду можна довідатися, як український фахівець активно сприяв становленню велета індустрії. І мимоволі захоплюєшся щирістю і самовідданістю дорослих романтиків, які завойовували авторитет великій країні. Завод імені Петровського вчив його, а на Новолипецькому меткомбінаті він уже навчав металургійної справи сам. Адже виробничі обов’язки поєднував з науковою роботою. Чимало науково-технічних розробок у галузі металургійного виробництва, здійснених під орудою спочатку кандидата, а згодом і доктора технічних наук Поживанова, були вперше впроваджені на багатьох металургійних заводах, відзначені високими державними преміями та нагородами.
А ще його недарма вважали народним дипломатом, бо саме йому країна довіряла переймати досвід роботи металургійних комбінатів у багатьох країнах Європи. Його професійні навички запозичували сталеплавильники не лише Союзу, а й багатьох країн, що розвивалися. І не дивно. Студенти галузевих вузів нині вивчають сталеплавильне виробництво за п’ятьма його підручниками, а в галузі діє більш як три сотні його авторських винаходів, півтора десятка з яких мають міжнародні патенти.
Двічі він ставав лауреатом премій Ради Міністрів СРСР. За розробку і широке промислове застосування комплексної технології виробництва сталі і штрипса для нафтогазових труб великого діаметру. За розробку і освоєння високоефективного процесу виплавки і безперервного розливання низьковуглецевої нестаріючої сталі для холоднокатаного листа високої якості. А 1990 року його внесок у розвиток української металургії відзначено Державною премією у галузі науки і техніки.
Одержавши призначення на посаду головного інженера державного виробничого об’єднання «Південметалургпром», Олександр Михайлович повертається у Дніпропетровськ — місто своєї юності. Тут розкривається дар організатора цього важливого для держави промислового напряму. В архівах збереглася його виробнича характеристика. Навіть крізь трафаретно-казенні фрази виступає неординарна постать залізної людини, чию справу продовжують молоді виробничники.