На Луганщині в центрах зайнятості зареєстровано близько 130 тисяч осіб. Про проблеми працевлаштування наш кореспондент розмовляє з директором обласного центру зайнятості заслуженим працівником соціальної сфери України Олегом КОТЛЯРОМ.
— Олеже Івановичу, багато хто ставиться до вашої служби дещо скептично. Ваша думка про реальні можливості фінансової підтримки безробітних і роботодавців?
— Мені знайома така психологія. За десять років роботи керівником центру довелося багато вислухати. Але факти свідчать самі за себе. З-поміж громадян, які звернулися до центрів зайнятості області, працевлаштовано близько 42 тисяч, або кожного третього, здобули нову спеціальність або підвищили кваліфікацію більш як 8,5 тисячі безробітних, у громадських роботах узяло участь 24 тисячі осіб. Показники за минулий рік у нас вищі, ніж у сусідніх областях, у цілому по Україні.
— З 2000 року в нас діє страхова система соціального захисту громадян від безробіття. Яку підтримку від неї отримали мешканці нашої області?
— Згідно із законом про обов’язкове державне страхування ліквідовано так звану «зрівнялівку», коли однакову допомогу з безробіття одержували ті, хто пропрацював 25 років, і ті, хто трудився кілька місяців. Перевага віддається тим, хто втратив роботу з не залежних від них причин. Торік 2,5 тисячі безробітних, котрі виявили бажання зайнятися підприємницькою діяльністю, одержали допомогу в розмірі річної допомоги. Причому, для 95 видів діяльності. На ці цілі виділено 4,4 млн. грн. На робочі місця, створені за рахунок надання дотацій роботодавцям, працевлаштовано більш як 1,5 тисячі осіб. Підприємства і фізичні особи одержали істотну підтримку — 4,0 млн. грн. Відрадно, що сьогодні справді є можливість на законодавчій основі робити соціальні послуги і фінансово підтримувати безробітних та роботодавців.
— Час змінює всіх. Які нові вимоги висуває вам роботодавець?
— Насамперед — вони значно підвищилися. Адже не таємниця, що в процесі реформування економіки втрачено кваліфікацію за багатьма робочими професіями. Наприклад, підприємства відчувають велику потребу в токарях, фрезерувальниках, машиністах електровозів, прохідниках, гірниках очисного вибою. А з іншого боку — вал випускників бухгалтерів, юристів, економістів зростає. Не всі молоді люди знаходять місце на ринку праці. Тому назрів час на державному рівні за участю зацікавлених міністерств зістикувати ці питання, готувати фахівців відповідно до потреб економіки. Бо в окремо взятому регіоні цю проблему вирішити неможливо.
— Як будуються стосунки служби зайнятості з роботодавцями?
— Служба зайнятості сприяє працевлаштуванню, а робочі місця забезпечують підприємства. Від них залежить і наповнення Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, на кошти якого фінансуються програми із соціального захисту безробітних. Намагаємося робити все, щоб визначення «роботодавець — клієнт № 1» не залишалося розхожою фразою, а наповнювалося реальним змістом. Отже, і увага до роботодавця з нашого боку стає конструктивнішою, бо він — головний соціальний партнер у розв’язанні проблем працевлаштування, а відповідно, і в поліпшенні ситуації в економіці області, зниженні соціальної напруженості. Наприклад, Луганський міський центр зайнятості уклав договір з державним підприємством «Луганськтепловоз» на підготовку фахівців, які допоможуть підприємству розв’язати проблему з робочими кадрами.
— Сьогодні говорять про нові технології обслуговування в центрах зайнятості. Який практичний ефект від їх запровадження?
— Визначальним для служби останніми роками стало запровадження Єдиної технології обслуговування незайнятого населення та Єдиної інформаційно-аналітичної системи, що дають змогу підвищити ефективність та якість соціальних послуг. У розробці і реалізації цих технологій чимала заслуга керівників і фахівців Державного центру зайнятості. А суть нововведення в тому, що кожен клієнт центру не бачить у нас черг, одержує інформаційно-консультаційні послуги; ми їх залучаємо до участі в семінарах, на зустрічі з роботодавцями. І в результаті взаємовигідна робота трьох суб’єктів — безробітного чи такого, що шукає роботу, роботодавця, співробітника центру зайнятості. Тому середньообласний рівень працевлаштування в нас підвищився з 30,9% до 32,3%, зменшилася середня тривалість безробіття з 10,4 до 9,7 місяця, охоплення активними формами зайнятості збільшилося з 54,0% до 57,6%. Це порівняльний аналіз двох минулих років.
— Олеже Івановичу, у вас не викликають подиву деякі аналітичні та статистичні матеріали, що свідчать про нібито мізерні рівні безробіття, а також заяви окремих керівників про те, що безробіття падає до нуля?
— Дивує і вражає, бо відомо, що безробіття — природне явище в умовах ринкової економіки. Вона відбиває структурні зміни в розподілі робочої сили між галузями економіки, за зростання конкурентоспроможності на ринку праці. Позитивні зрушення в економіці області очевидні, але є проблеми, вирішити які дуже складно. Для нашої області, скажімо, це працевлаштування сільського населення, молоді, шахтарів, які залишилися без роботи внаслідок реструктуризації вугільної промисловості.
Закриття шахт з точки зору соціального захисту гірників не витримує жодної критики. Починаючи з 1995 року, в області закрито 27 вугільних підприємств, вивільнено 16,7 тис. осіб. Працевлаштувати змогли лише 4,5 тисячі шахтарів. При цьому підірвали соціальну інфраструктуру таких промислових міст, як Стаханов, Брянка, Кіровськ. Інакше, як ганебною, не можна назвати появу на карті області так званих копанок. Це ж бо повернення до вуглекопів початку ХХ століття!
Державної програми створення робочих місць для вивільнених гірників немає. Про це важко говорити, але така реальність. І спитати за цю «помилку» нема з кого. Згадаймо, скільки міністрів Мінпалива за цей час помінялося. Пальців на руці не вистачить. Та й авторів проекту закриття шахт не знайти. Як оазу в пустелі можна розглядати створення 1,1 тис. робочих місць у компанії «Луганськлегінвест», створеної нашою облдержадміністрацією. З минулого року з Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування почали виділяти кошти на створення нових робочих місць для працевлаштування вивільнених шахтарів з вугільних підприємств області, що закриваються. Але такі заходи мають локальний характер.
Відрадно, що чимало моїх колег — гарні фахівці, яким під силу вирішувати найскладніші питання. У практичній роботі використовуємо досвід львів’ян (розвиток підприємництва), запоріжців (підготовка робочих кадрів на замовлення роботодавців), кіровоградців (взаємодія з органами місцевого самоврядування). Зі свого боку пропонуємо повернутися до організації громадських робіт для старшокласників, як це роблять у службі зайнятості Росії. Є й інші задуми, а головне — бажання працювати.
Луганськ.