На початку весни, пригадується, віце-прем’єр Іван Кириленко заявляв про чудові прогнози на цьогорічний урожай: зберемо, мовляв, не менш як 32—35 мільйонів тонн. Хотілося б вірити, що очікування уряду грунтуються не на традиційних підрахунках нібито засіяних площ. Як і всі райдужні прожекти Кабміну щодо села — не на відвертому «порожняку». Розквіту українського села поки що не видно. А як виживає воно, стражденне, у багатьох куточках України, краще за урядовців знає фермер із села Довжок Кам’янець-Подільського району Хмельницької області Анатолій Яснило.
Про його тернистий шлях на фермерських 50 гектарах наша газета вже писала. Нинішньої весни в родину Яснилів прийшло лихо: дружина Ніна везла чоловіку в поле пальне, кінь схарапудився і поніс так, що жінка впала та покалічилася. А робота ж не чекає! Яснили вирішили запросити до себе на постійне проживання та роботу одну-дві сільські родини. Гуртом, кажуть, легше й батька бити.
Пристати до Яснилової «комуни» охочих було багато: майже... півтори тисячі чоловік — багатодітні родини, самотні, молоді, пенсіонери. На його адресу практично з усіх областей надійшло близько 250 листів. Не від доброго життя люди рвалися з насиджених місць. Про це їхні листи.
У нас не життя, а мука. Чоловік працює з ранку до вечора на конях різноробочим, непитущий; я — доярка, телятниця. Грошей не платять шість років, навіть не виписують жодного товару. Будемо щасливі хоч що-небудь заробити у вас.
Світлана Шевчук, Проскурівка, Ярмолинецький район,
Хмельницька область.
Я Ващенко Володимир, працював 12 років трактористом, на комбайнах «Дон-1500», «Нива». Дружина — кухарем, а потім 10 років на фермі. Наше ТОВ «Відродження» занепало, майже все пішло з молотка. Дуже просимо дати нам роботу, бо ми у скрутному становищі.
Василівка, Роменський район,
Сумська область.
Ми не боїмося роботи, але у нас її немає. Чоловік мене любить, на заробітки не відпускає. Ми хочемо бути разом, маємо ще сина дев’яти років. Якби ви дали нам надію!
Людмила Брайон, Великі Деревичі, Любарський район, Житомирська область.
Поля заросли бур’янами, ферми розвалені. Нема де піти на роботу, все стоїть. Як на завод іти в районі, потрібні гроші, а їх немає на буханку хліба.
Сім’я Семенюків, Новомиколаївка, Немирівський район, Вінницька область.
Про себе повідомляю, що за фахом я технік-бджоляр, електромонтажник, столяр-покрівельник. Дружина працювала на всіх марках тракторів, крім гусеничних. Можемо бути доярами, телятниками, свинарями...
Анатолій Індоіт, хутір Глибокий,
Бахмацький район, Чернігівська область.
Живемо біля Дрогобича. Хоч район вважається багатим, знайти роботу неможливо. Попрацюєш місяць і потрапляєш під скорочення. Колись у нашому селі був цегельний завод. А від землі жодного прибутку, бо неродюча — сама лише жовта глина. Картоплі ледве вистачає до січня.
Герич Надія, Львівська область.
Моя сім’я складається з дев’яти осіб. Я працювала на фермі, а ще маю освіту бухгалтера, кухаря, троє дітей — школярі. У селі запустіння. А їсти хочеться. Готові на переїзд, лише була б робота.
Галина Яковенко, Біла, Барський район, Вінницька область.
Роботи не маємо, житла теж. Колись жили в колгоспній хаті. Ми не ліниві, доводилося так працювати, що руки і ноги відмовлялися слухати.
Ельвіра Зінчук, Кісилин,
Волинська область.
Пише вам Василь Вакарчук, за спеціальністю агроном. За Союзу працював у одеському інституті, у відділі ячменю. Тепер я не потрібний, от і шукаю, де хоч щось платять. Торік був у ваших краях на збиранні врожаю.
Соболівка, Котовський район,
Одеська область.
Ми з чоловіком удвох порали цілу ферму. І діти старші нам допомагали. А тепер не працюємо, бо вже нема коло чого робить. Ми не п’яниці, не думайте.
Любов Гребеніченко, Лазарці,
Канівський район, Черкаська область.
Чоловік помер три роки тому. Доня жила від мого села за п’ять кілометрів, тепер — в Італії. Пенсія у мене маленька. То мушу шукати, де заробити хоч улітку.
Марія Савчук, Пустинь, Косовський район, Івано-Франківська область.
Після так званого реформування села працюю на будівництві котеджів під Києвом. До того був трактористом, доярем, заправником ПММ, мулярем, слюсарем, завфермою, маю організаторські здібності, не вживаю спиртного взагалі, не палю. Але душа завжди біля землі. Як їй тепер тяжко, як занедбали її!
Микола Осипенко, Пустовіти, Миронівський район, Київська область.
З 1981 року працювала дояркою, тепер сторожую на свинофермі. Нараховують 125 гривень, але не платять. Чоловік — будівельний майстер. Донька, хоча й інвалід третьої групи, бо недочуває, але виконує будь-яку роботу: може доїти і порати худобу, їй 22 роки.
Людмила Левчук, Плоска, Рівненський район, Рівненська область.
Наш радгосп збанкрутував, ми вже дев’ять років не знаємо, що таке зарплата. Живемо в батьків, а хотілося б мати власний куток та нормально оплачувану роботу в селі. Щоб не їздити по заробітках.
Анна Скоропад, Лозівка,
Козятинський район, Вінницька область.
Живу з двома дочками, які закінчують школу. Їм стільки всього треба! Але все наше село Садове не має, де заробити.
Тамара Грізіна, Новоодеський район, Миколаївська область.
Мені 46 літ, з яких 27 працював на тваринницькій фермі. Трудився чесно. Був слюсарем, вагарем, фуражиром, молов зерно. Я і ще працював би, але колгоспу немає, до влади прийшли п’яниці й розікрали все.
Степан Білава, Чернівецька область.
Моя дружина уже рік не отримує зарплати на хлібозаводі, а я ходжу по людях, кому город скопаю, кому картоплю поможу садити, так і перебиваємося з дня на день.
Михайло Хлібосолов, Кельменці, Чернівецька область.
Наше господарство розділили на три частини. Худобу майже всю вивезли. Чоловік працював трактористом, а тепер немає і тракторів, тільки залізяччя залишилося.
Сім’я Мельничуків, Ізяславський район, Хмельницька область.
Свого кутка у нас, напевно, ніколи не буде, бо немає постійної роботи. Немає грошей. На сезонну роботу беруть лише чоловіків. Жінки сидять вдома. Син виріс, 20 років, не боїться роботи. Мати пенсіонерка, але ще здорова, працює. Запросіть нас до себе, будемо дуже раді.
Сергій Козуля, Андріївка, Дніпропетровська область.
Ми виросли в селі. Не треба пояснювати, чому люди згодні залишити все і починати з нуля. Кожен шукає виходу з цієї скрути. Тому що треба якось жити, годувати та одягати дітей. Ми не п’яниці і не ледарі, жити зі своєї праці хочемо, а тут такої можливості нема.
З надією А. Андрущенко, Клюшниківка, Миргородський район,
Полтавська область.
Від редакції
Читаючи ці листи-близнюки, думаєш: де воно, економічне зростання, про яке так голосно і багато каже Кабмін? І коли та завдяки чому закінчиться падіння села в чорну безодню?
