Поруч з нами трапляються часом неймовірні речі, варті поваги й захоплення, а ми ці речі навіть не фіксуємо. Одну таку пригоду, заради справедливості, хочу розповісти.
Минулої осені в сторінці «Далі буде» ми писали про мюзикл Олександра Злотника «Екватор». Прем’єру «Екватора» супровожував у пресі чималий галас, який скоро вщух. Але й досі лишається у пам’яті одне незабутнє враження. Уявіть, на прем’єрі «Екватора», в антракті, до автора цих рядків підійшла пані Галина Конькова. Хто в Києві не знає Конькову! Ця маленька енергійна жінка — журналіст і музикознавець, вона всюдисуща! Отож, Конькова підійшла й спитала, що я писатиму про прем’єру й чи не міг би зацитувати тут-таки, не сходячи з місця, кілька рядків з майбутньої рецензії? «Та я ж її ще не написав, бо ще навіть спектакль не закінчився!» — «А уявляєте, що напишете?» — «Ну, приблизно...» — «От і давайте!» — «Але я так не вмію! Мені треба зварити каву, сісти за стіл, глянути в стелю. Ні, не зможу. А навіщо це вам?» — «Для книжки про Злотника!» — «А встигнете, книжка пишеться довго!» — «Де там довго?! Моя книжка завтра вийде, і я хочу вписати туди те, що було сьогодні!» — «Але ж не буває, щоб книжка вийшла одразу після вистави! Ну, газетна рецензія — вірю, але книжка! Навіть десь у Штатах таке буває рідко, а у нас...»
Вона глянула так хитренько й пішла додивлятися мюзикл. Дивовижно, але за кілька днів, коли ще навіть не всі газети відгукнулися на прем’єру, я таки побачив книжку «Олександр Злотник», де було кілька сторінок про «Екватор»! Невтомна пані Конькова, мабуть, вже забула про той випадок. Бо вона задумала цілу серію «Діалоги з майстрами», і ота книжка була в серії першою. Але не першою книгою Конькової. Так і хочеться сказати: «Он як наші вміють!» А потім сам собі думаєш: «Але не всі!»
