Роман ТКАЧ: «Односельці — мої найвищі судді та захисники»

— Пане Романе, кажуть, що в політику йдуть з необхідності. Що привело в політику вас?

— Моє родинне коріння та ті ідеали, на яких виховувався змалечку. Коротко батько їх формулював так: Бог, Україна, народ. Уся моя родина сповідувала ці цінності. Брали участь у визвольних змаганнях, сиділи в ГУЛАГах... Я виріс у такій атмосфері, тож прихід у політику був для мене природний.

— Випробування владою розпочалося для вас у досить молодому віці. Що допомагало його витримати?

— У 28 років я став сільським головою Ямниці —досить великого і заможного села. Моя бабця, хвилюючись, аби я не відірвався від своєї землі, повсякчас мене застерігала: «Ніколи не роби нічого поганого людям». Потім сидів у інших владних кріслах, але ця її пересторога ніби мене закодувала. Знаєте, що мене рятувало і рятує від якихось помилок? Те, що я й нині живу в селі. Що це означає, наведу такий приклад. Одного разу, будучи вже головою Тисменицької РДА, їхав машиною і не підібрав дорогою літню жінку. Не встиг переступити поріг хати, як мама вже обурювалася: чому, мовляв, став такий гоноровий? Адже в селі всі все одне про одного знають. Тут неможливо щось приховати. Односельці — найвищі мої судді і критики, але, якщо треба, й захисники. Мій дім завжди відкритий для них, як і я.

— Електорат досить насторожено ставиться до вихідців із владних структур. А ви йшли на вибори як голова Тисменицької РДА, хоча й з популярним на Західній Україні брендом «Нашої України». На ваш погляд, що більше вплинуло на виборця — назва блоку чи довіра до вас?

— Гадаю, і те, і друге. Я намагався завжди бути самим собою. Мої статки, доходи, спосіб життя, переконання — усе на виду. Працював головою, але ніколи не приховував, що я рухівець. Мені легко було спілкуватися з людьми, бо добре знав їхні проблеми. Та й тактика — йти від хати до хати — виправдала себе. В окрузі 250 сіл, і в кожному з них я був. «Хочете знати, що я за чоловік, розпитайте в ямничан», —казав на зустрічах. Попрацювавши багато років у виконавчих структурах, я збагнув, що ситуацію треба змінювати найперше на законодавчому рівні, тому й пішов до парламенту. Нині працюю в Комітеті з аграрної політики та земельних відносин, співавтор 10 законопроектів. Мене найбільше турбує дві проблеми —соціальна сфера села і земельне питання. Свою роботу в парламенті можу визначити так: намагаюся законодавчо виправити те, на чому спотикався, працюючи у виконавчій владі.

— Яку позицію ви обстоюєте в земельному питанні?

— Про село можна говорити багато. На жаль, ми й нині підходимо до нього зі старими мірками: скільки надоєно, зібрано, засіяно. Виробництво має бути підпорядковане одному: щоб люди в селі жили нормально і цивілізовано. Що для цього робити? Ідея розпаювання землі — цілком правильна. Була земля державна, а тепер її віддали тим, хто на ній трудився. Отримавши державний акт на землю, селянин може її віддати в оренду, продати, самому на ній працювати. Так задекларовано в Земельному кодексі. Єдине, чого не отримала ця ідея, — державного фінансового забезпечення. І в результаті сім мільйонів селян, як і раніше, длубаються в землі із сапкою. Непослідовність, недосконалість і незакінченість реформ усе перекреслили. Як наслідок, за даними 2002 року, за останні п’ять років в Україні закрито 316 шкіл, понад дві тисячі дитсадків та стільки само закладів культури, 475 дільничних лікарень. Не мають шкіл дві тисячі сіл. Майже у 90 відсотках сіл кількість померлих перевищує кількість народжених, а у 20 відсотках сіл узагалі не народилося жодної дитини. Українське село фактично вимирає. Ми працюємо в тому напрямі, аби зупинити цей процес і дати селу необхідну економічну державну підтримку, зокрема у вигляді довгострокового перспективного кредитування.

— Чого ви навчилися за роки роботи в парламенті?

— Стримувати свої емоції. Часто кажу собі: не гарячкуй. Хай усі висловляться, а тоді й ти скажеш. А якщо й не скажеш, то кінець світу не настане. Раніше ж здавалося, що скажу наймудріше. Друге: з’явилося відчуття команди. Також однозначно зрозумів, що вибори мають проводитися на пропорційній основі. Це врятує політиків від купівлі, бо купити партію набагато важче, ніж депутата. Адже не секрет, що нині в парламенті є рекодсмени, які переходили з фракції у фракцію більше десяти разів.

— Яке ваше улюблене заняття у вільний час?

— Якщо є можливість, йду з дітьми в ліс. А взагалі я хатня людина. У Києві мені дуже бракує дітей, дружини. Хоча й удома немає часу з ними набутись, бо маю великий мажоритарний округ — чотири райони. Тож рідні вже примирилися з моїм ритмом життя. А в Києві вільний час заповнюю читанням. Щоранку переглядаю не менш як 8—10 газет. А ввечері надаю перевагу книжкам, бо з них завжди можна почерпнути щось нове та корисне.

Івано-Франківська область.