Аби встановити контакт із місцевим населенням, заповідники вдаються до «шокової терапії» і навіть вивозять сміття учасникам війни
Птахи — як діти: де їм добре, там і зупиняються. Сьогодні в регіональному ландшафтному парку «Меотида» гамірно від птахів. «Меотида» знаменита найбільшою в Європі колонією чорноголового хохотуна, одним із останніх євразійських гніздувань ходуличника і шилоклювки, іншими рідкісними представниками пернатого світу.
В період міграції тут можна зустріти і степову красуню дрофу, і лісового самітника чорного лелеку, і посланницю далекої тундри — чорноволу казарку та гірського мандрівника грифа. Цей факт стає найпереконливішим аргументом для іноземців, які сприймають Донецьку область як зону суцільного екологічного лиха. І лише тут, на території, яка майже з чотирьох боків омивається морем, пересвідчуються: Україна — це не лише Чорнобиль. А Азовське море, всупереч відомому жарту, зветься так не тому, що в нього «впадає» «Азовсталь».
— Птахи — гарний індикатор не лише довкілля, а й морального рівня населення, — каже директор парку Геннадій Молодан. — Де птахи не бояться людей, там люди добре виховані. Зокрема, чорноголовий хохотун — дуже заляканий вид, його занесено до Червоної книги в усіх країнах, де мешкає. Але він звикає до охорони, не реагує на людей у формі, якщо ті дотримуються постійних маршрутів. Він не підходить близько, але вже не боїться людини.
Сьогодні на території Донецької області створено 113 територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальною площею понад 77 тисяч гектарів. Заповідний фонд області — один із найрепрезентативніших в Україні: під охорону потрапили практично всі рослини, занесені до Червоної книги, і третина тваринного світу. Однак, зауважують фахівці, зусилля будуть марні, якщо не знайдуть відгуку у місцевого населення.
— Природні парки засновувалися саме в той час, коли сталося реформування земельних відносин, — розповідає Геннадій Молодан. — Доводилося роз’яснювати, що навіть з приватизованою землею не можна робити все, що завгодно. Процес налагоджування стосунків — справа непроста. Але коли починаєш працювати, треба виявити ворогів і зробити їх своїми союзниками.
На базі «Меотиди» за кошти уряду Великої Британії проведено велику виховну програму. Активісти-екологи розбили все населення на окремі соціальні і вікові групи: пенсіонери, керівники, підприємці, депутати тощо. Із кожною групою працювали за окремими планами. «Можна тисячу разів говорити, що гнізда охороняються, що туди ходити не можна, але досить один раз показати людині беззахисне пташеня — і вона не лише сама не піде, а й не пустить іншого», — переконаний директор «Меотиди». Така собі «шокова терапія» з виховною метою.
Національні парки в різних країнах світу накопичили багатий досвід роботи з населенням. Однак ситуація у Приазов’ї змусила організаторів вдаватися до нестандартних заходів. Наприклад, селяни звикли викидати сміття на заповідну територію — туди, де ніхто не бачить, бо комунальні служби працюють погано. І в ландшафтному парку знайшли вихід: на власному транспорті стали вивозити сміття інвалідам та учасникам війни.
Катастрофічне зменшення улову риби в Азовському морі залишило без шматка хліба значну частину населення узбережжя. Тож не дивно, що на екологів стали поглядати скоса. Із цих невдоволених намагаються зробити союзників. А це можливо тільки, давши людям заробіток.
А керівництво відносно «молодого» регіонального ландшафтного парку «Донецький кряж» вирішило демонструвати у школах та училищах Шахтарського та Амвросіївського районів відеофільм, присвячений заповідникам Донеччини. Діти, на відміну від дорослих, — піддатлива аудиторія.
— Проблеми із населенням були і будуть, тому що природно-заповідна зона має свої обмеження, — вважає директор парку Петро Овечко. — Далека перспектива людей не дуже приваблює, їм сьогоднішній день потрібен. Тим не менше заборона випасу худоби і зменшення антропогенного навантаження принесли свої плоди.
Екологи стверджують, що після оголошення території заповідною, різко зменшується кількість порушень природоохоронного законодавства. За словами директора регіонального ландшафтного парку «Половецький степ» Сергія Ганича, за час існування парку місцеві мешканці стали менше вирубувати ліс і випалювати траву. Повністю заборонено полювання, хоча торік інспектори і склали п’ять протоколів на порушників, які зайшли у відновну зону.
Природа не знає кордонів — вони потрібні для людей. До речі, на одного інспектора у «Половецькому степу» припадає 500 гектарів території. Тому в парку гідно оцінили придбання трьох коней — на цьому мобільному «транспорті» тепер охоронятимуть володіння.
