«Мозковий штурм» відбувся

У багатьох країнах світу вже давно дійшли висновку: потрібна відповідна стратегія розвитку національних енергетичних комплексів.

Приміром, американці основним змістом своєї стратегії визначили підвищення енергетичної безпеки країни, детальний аналіз і прогноз ситуації в енергетиці до 2020 року. А ще — посилення уваги до використання відновлювальних джерел ресурсів, розв’язання екологічних проблем тощо.

А ось англійці — конкретніші. Вони запланували до 2050 року зменшити викиди вуглекислого газу майже на 60 відсотків. А вже відчутне їх зменшення передбачили до 2020 року.

Певні національні цілі й завдання визначили своїми енергетичними стратегіями Польща, Словаччина, Росія, Казахстан. На базі затвердженого плану розробляє її Китай.

А що має Україна? Фактично нічого. Лише розмови, наміри. Хоча, вибачте, Національну енергетичну програму на період до 2010 року ми вже мали. Її було затверджено Верховною Радою ще 15 травня 1996 року. Зрозуміло, розробляли її перед тим кілька років. Та невдовзі фахівці дружно «бабахнули» по ній з убивчих «гармат»: програма не може бути реалізована, бо в ній закладено неринкові механізми фінансування...

Після цього настало затишшя.

На парламентських слуханнях, які відбулися 18 квітня 2001 року, наголошувалося:

Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки четвертого скликання, який очолює Андрій Клюєв, бере під контроль виконання і рекомендацій слухань, і розпорядження Президента України з питань розробки стратегії.

А щоб вона була науково обгрунтована, всебічно виважена і життєва, Андрій Клюєв вніс пропозицію про проведення «круглих столів» із залученням до дискусії широкого загалу науковців, народних депутатів, представників виконавчої влади, комерційних структур, громадських та міжнародних організацій.

Перший «круглий стіл» з порядком денним: «Енергетична стратегія України: реалії та перспективи» відбувся 4 квітня минулого року. На ньому директор Інституту загальної енергетики НАН України Михайло Кулик, який присвятив свій виступ принципам, методології та структурі енергетичної стратегії, підкреслив: «Історично склалося так, що впродовж майже 20 останніх років паливно-енергетичний комплекс був донором української економіки. Держава відбирала в ПЕК його продукцію, не створюючи умов для його відродження і розвитку. Тому нині український паливно-енергетичний комплекс, наша енергетика перебувають у стані руїни...

Усі наші розрахунки показують, що 30 років — це майже мінімальний термін, який потрібен для того, щоб зробити ефективною енергетику, вивести її з того стану, в якому вона перебуває, перевести її в стан передової, технічно розвиненої системи, що діє на ринкових засадах. Це — величезний комплекс проблем».

Голова підкомітету ядерної політики та ядерної безпеки Володимир Бронников «приземлив» колективний задум: потреба в розробці будь-якої стратегії має пояснюватися головною метою — підвищенням якості життя нашої людини шляхом гарантованого її забезпечення електроенергією й іншими енергоресурсами.

Підсумовуючи першу масову й досить гостру дискусію, Андрій Клюєв закликав її учасників наступні «круглі столи» проводити за принципом «мозкового штурму». Так, як у кінці 80-х років у вузі, де він навчався, цікавилися міркуваннями аспірантів-заочників про розв’язання проблем різних галузей економіки. До того ж дотримувалися важливого принципу — не критикувати один одного й не відкидати будь-яких пропозицій. Наслідком тих дискусій були цікаві й оригінальні ідеї, навіть винаходи.

А нагадав і запропонував А. Клюєв такий метод не випадково. Під час першого «круглого столу» прозвучали закиди і щодо доцільності розробки стратегії взагалі й застороги, щоб з нею не сталося так, як з уже затвердженою Національною програмою...

Перший «круглий стіл», за словами більшості його учасників, вдався. Мало того, вони дійшли висновку: відправною точкою стратегічного планування розвитку енергетики має бути концепція, тобто єдиний визначальний задум. А на її базі — перспективне планування процесів управління, що спиратиметься на довгострокові, достовірні прогнози.

Той самий Андрій Клюєв зауважив тоді: хто дасть ствердну відповідь, правильним чи ні є рішення про добудову енергоблоків на Рівненській і Хмельницькій АЕС? Який баланс має бути при виробництві атомної і теплової енергетики? Якою має бути Національна комісія з регулювання енергетики? Згодом спільно мізкували: як має розвиватися вугільна промисловість, яким має бути наш нафтогазовий комплекс? Погодьмося, відповіді на ці й інші запитання потребують поглибленого і всебічного пошуку.

Торік комітет провів обговорення конкретних тем: про теплову енергетику та вугільну промисловість; ядерну енергетику; нафтогазовий комплекс.

Усі їх проводили переважно за принципом «мозкового штурму» і тому на них прозвучало багато цікавих та оригінальних пропозицій. Надто гостра була дискусія на останньому, п’ятому, «круглому столі» в грудні минулого року на тему: «Енергетична стратегія України: енергозбереження та альтернативні джерела енергії».

Отже, все ніби є, а наші досягнення в галузі альтернативних джерел енергії — лише в зародковому стані. Чому? Чого найголовнішого нам не вистачає?

А на цьому зібранні, до слова, немало гострих стріл було спрямовано на адресу головного розробника стратегії. Бо якщо вона потрібна країні, то важливо, щоб галасливо народжене «дитя» було здорове й жило довго. Ось тільки коли тепер відбудуться ті довгоочікувані «пологи»? І наскільки виважені й точні будуть рекомендації тієї стратегії?