Давно не секрет, що нині для багатьох служителів закону — правоохоронців, прокурорів, суддів — службовий мундир чи судова мантія стали індульгенцією на право безкарно чинити безправ’я. Початок історії, яку хочу розповісти, ще позаторік був покладений інспектором ОРДПС № 1 (окрема рота дорожньо-патрульної служби. — Авт.) ДАІ Харкова. Однак, як з’ясувалося згодом, за цим прапорщиком стоять такі покровителі в міліцейських мундирах, що до її завершення, либонь, як до Києва навкарячки. А розпочалася вона о пів на дев’яту ранку 5 листопада 2002 року.
Бортовій вантажівці «ЗІЛ-431610» (державний реєстраційний номер 95-37 СУЛ) ВАТ «Сумське АТП-15954», завантаженій порожніми піддонами з-під цегли і впевнено керованій водієм-професіоналом Олександром Єгоровим, до пункту призначення — Харківського цегельного заводу — залишилося усього-на-всього якихось 20 кілометрів. Однак подолати їх завадив той самий прапорщик П. Наумов, даішний жезл котрого з’явився за одним із поворотів селища Солоніцевка Дергачівського району. Доблесному даішникові вистачило п’яти хвилин, щоб взяти автомобіль на «цугундер». Переводячи погляд з горезвісного телеграфного стовпа на розгубленого Єгорова, охоронець дорожнього правопорядку врешті-решт глибокодумно констатував: мовляв, задній номер на автомашині не теє... несправжній, бо виготовлений... з алюмінію. А тому для з’ясування обставин прошу до наших пенатів.
Шлях до «пенатів» забрав майже півдня. Спочатку, згадує Єгоров, його більш як дві години маринували за пояснювальними записками в Дергачівському райвідділі міліції, а вже звідти у супроводі ескорту — Наумова та його напарника — автомобіль Єгорова доправили на штрафмайданчик міста Харкова, орендований тамтешнім обласним ДАІ (запам’ятайте цю надто істотну обставину! — Авт.) у ТОВ «Охотсервіс». Звідти водій разом з експедитором уже добирався додому на перекладних.
Інцидент під Харковом поставив на ноги все керівництво сумського автопідприємства. Обуренню поведінкою прапорщика дорожньо-патрульної служби не було меж. Тож, не відкладаючи справи у довгий ящик, негайно подалися до Сумської обласної державтоінспекції, яка свого часу видала ці злощасні номери, з претензіями: ви заварили кашу — вам її і сьорбати. Здивовані діями харківських колег, сумські даішники того-таки дня підготували довідку, в якій чорним по білому підтвердили достовірність вилучених номерів.
13 листопада цю довідку представник автопідприємства вже вручив начальнику ОРДПС №1 Харкова Олександру Черсунову з надією уладнати справу миром. Однак не так сталося, як гадалося. «Підполковник міліції, — пригадує Іван Коваленко, — кілька хвилин вивчав її з такою ретельністю, що я подумав, ось-ось на зуба візьме. Проте не взяв, а зауваживши, ця довідка не є офіційним документом, ввічливо показав на двері». Представник з нею на штрафмайданчик за заарештованим автомобілем, а там, каже Коваленко, йому люб’язно-нахабним тоном: «Викладеш «за послуги» 243 гривні — віддамо, не заплатиш — паняй назад». Так і не віддали. Хоча вже напевне знали про постанову від 9 листопада 2002 року Солоніцевського відділу міліції Харківської області «Про відмову в порушенні кримінальної справи проти Єгорова та безперешкодне повернення власнику — ВАТ «Сумське АТП—15954» —затриманого транспортного засобу». Та, схоже, для таких людей закон, як дишло: куди повернув — туди і вийшло.
Як результат, у листуванні й телефонних розмовах сумчан з харківськими міліцейськими чиновниками збігло більш як два місяці. Однак усі докази, зі слів керівництва АТП, тамтешні правоохоронці відфутболювали із вправністю неперевершених бразильських чаклунів м’яча. Ба, навіть посилання на частину четверту статті 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (в редакції за 2002 рік), в якій зазначено: «Управління водіями транспортними засобами, не зареєстрованими в установленому порядку, з підробним номерним знаком, без номерного знака або з номерним знаком, що не відповідає вимогам стандарту, а також з навмисне прихованим номерним знаком тягне накладання штрафу від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». Хто-небудь бачить тут бодай натяк на вилучення автомобіля? Я також.
Утім, навіть цей аргумент не привів харків’ян до тями. Ображені такою неадекватною поведінкою харківських чиновників, потерпілі в січні минулого року апелюють безпосередньо до їхніх прямих начальників: направляють претензії за двома адресами — начальнику управління державтоінспекції УМВС України в Харківській області та тодішньому начальнику всіх охоронців правопорядку Харківщини генерал-лейтенанту міліції С. Гусарову про стягнення з працівників ДАІ матеріальної та моральної шкоди у розмірі 11192 гривні. З відповідями адресати не забарилися. Й оскільки обидві сентенційно-повчальні епістоли майже нагадують братів-близнюків, візьму на себе сміливість процитувати лише генеральську відповідь: «Дії... прапорщика Наумова П. А. щодо зупинки та затримання автомобіля є правомірними». Чому б ви думали? З’ясовується: «Інспектор керувався ст.37 Закона України «Про дорожній рух» від 30.06.93 р., вказівкою (в останній, як на мене, й зариті всі собаки. — Авт.) УДАІ УМВС України в Харківській області № 52/2050 від 22.05.01 р. ст... КпАП, які в цьому випадку надають йому право затримувати транспортний засіб, що є предметом правопорушення». А отже, і резюме, як істина в останній інстанції: «Надіслана на адресу УМВС в Харківській області претензія є необгрунтованою...»
«Ця відповідь, як на мене, — неприхована спроба захисту заплямованого підлеглим мундира, — прокоментував юрист 1-го класу Микола Фомінов. — Ми панові генералу брите, а він нам і ні — стрижене. Навіть страшно уявити, що чекає учасників руху, коли всі регіональні ДАІ видаватимуть власні вказівки-правила, котрі трактуються юриспруденцією як ненормативні акти!»
Миколі Митрофановичу вірити можна беззастережно — закони знає, як віруючий Отче наш. Адже більш як 17 років обіймав посаду заступника голови Сумського обласного суду у цивільних справах і за свою бездоганну і сумлінну працю торік отримав з рук Президента України орден «За заслуги» ІІІ ступеня.
Урешті терпець у сумчан урвався. Остаточно зрозумівши, що до харківських правоохоронців не доступитись, вони подають на них скаргу до Ковпаківського районного суду Сум, який 15 квітня 2003 року виніс постанову що ідентична постанові Солоніцевського відділу міліції: «Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно Єгорова О. М. закрити. Автомобіль «ЗІЛ-431610»... повернути ВАТ «Сумське АТП-15954». Та судове рішення харківські міліціонери не виконали. Замість затриманого автомобіля ТОВ «Охотсервіс» виставляє позивачу (не інакше як за протиправне утримування його автомашини на штафмайданчику) «космічний» рахунок на 4941(!) гривню. Скажете багато? Не переймайтеся: це, як кажуть, був лише пристрілювальний постріл. Надалі надмірні апетити орендодавців укупі з орендарями зростали в арифметичній прогресії, і на середину серпня 2003 року вже сягнули 7371 гривні...
Автомобіль тим часом залишався в їхніх «пенатах». Власникам вдалося вирвати своє добро з чужих рук завдяки згаданому рішенню лише наприкінці вересня 2003 року (через 10 місяців і 18 днів!) та й то лише тому, що судовий виконавець був наполегливий. Ще за півтора місяця Господарський суд Харківської області ухвалив стягнути з відповідача — управління державтоінспекції УМВС України в Харківський області — за перевищення ним повноважень та безпідставну затримку автомобіля на користь ВАТ «Сумське АТП-15954» 3340,71 гривню. Однак замість грошей позивачі отримали облизня. Заслужену перемогу в них відібрав Харківський апеляційний господарський суд, який знову поставив усе догори дном. На якій підставі?
— Одному Господу відомо, констатує Микола Фомінов.
А можливо, і йому невтямки, бо, як констатує судовий «тріумвірат»: « ... позивач мав можливість отримання свого майна, але доказів вжиття заходів щодо цього або звернення за захистом свого права власності протягом спірного періоду чи, відповідно, зменшення збитків не подав», а також «... Не довів підстав, що спірний автомобіль (ось тобі, бабцю, і Юр’їв день! Автомобіль уже, з’ясовується, «спірний» — Авт.) не міг простоювати на території позивача та обов’язково повинен був використовуватися за певних обставин в окремому правовідношенні...».
Назвемо і ми поіменно суддівський «тріумвірат»: головуючий суддя Могилєвкін, судді — Пушай та Плужник. Останній, до речі, зовсім недавно вже «засвітився» в нашій газеті у складі іншого судового «тріумвірату», який «спонукував орган місцевого самоврядування прийняти рішення про передачу в оренду такому-то суб’єкту земельної ділянки» («Знайдіть управу на... самоправство, або Хто відповість за базар», «ГУ» за 06.05.04 р. )...
Сумчани, звісно, не стали миритися з таким правовим свавіллям і направили касаційну скаргу до Вищого господарського суду України. Направили з надією, що тамтешні судді, без огляду на кумівство і високі чини, неухильно і беззастережно сповідують постулат давнього філософа: Платон — мій друг, та істина дорожча...
Суми.