Днями інформаційні агентства повідомили про звернення НАК «Нафтогаз України» до Національної комісії з питань регулювання електроенергетики стосовно підвищення для промислових підприємств ціни на газ з 315 до 345 гривень за 1000 кубометрів палива. Такий крок мав попередити кризу в паливно-енергетичному секторі України.
Ще наприкінці 2003 року керівництво національної компанії «Нафтогаз України» надіслало до Кабінету Міністрів, Міністерства економіки та НКРЕ обґрунтування необхідності переглянути ціну на газ для промисловості. Підставою для такого кроку став збіг низки чинників, які впливають на формування газового тарифу.
Чинником номер один було те, що вже у грудні 2003 року НАК «Нафтогаз України» була поінформована про підвищення ціни на газ з боку туркменських партнерів. Власне, весь газ із Туркменії постачається для потреб промислових підприємств. Відповідно Україна була змушена збільшити грошові витрати для вчасного забезпечення всіх промисловиків природним газом.
Чинником номер два стало те, що НКРЕ загальмувала процес зміни ціни й одноосібно вирішила залишити її на рівні 315 гривень з травня до грудня 2004 року. А далі, так би мовити, як життя покаже. Тим часом Україна (а саме — відповідальний за нафтогазову політику держави «Нафтогаз») виходила із необхідності без затримок розплачуватися за імпортний газ. Споживачі ще досі пам’ятають, як минулої зими дочірня компанія НАК «Газ України» відключала від газу боржників, які створювали кризу в системі розрахунків.
У разі «завмирання» ціни на рівні 315 гривень за 1000 кубометрів газу, у 2004 році держава зазнає збитків майже на 0,6 млрд. гривень. Такою буде «ціна» відмови від підвищення, якщо перемогу здобудуть промислові лобісти. Зокрема, мова йде про власників металургійних, коксохімічних, машинобудівних підприємств. Окрім цього, газова галузь України додатково зазнає збитків на суму 203 млн. гривень від постачання газу соціальній сфері: населенню, бюджетникам і теплокомуненерго.
Нарешті, чинником номер три стала сумна перспектива погіршення фінансового становища національної компанії «Нафтогаз України», а разом з нею і держави. За підсумками роботи в цьому році «Нафтогаз» має перерахувати до бюджету як компенсацію податкових боргів минулих років 0,5 млрд. гривень. Також компанія виплатить державі 50 млн. гривень дивідендів за минулий рік. Отож складається парадоксальна ситуація, коли там не дають, а тут вимагають.
Проте, якщо три попередні чинники є виключно тактичними і їх «Нафтогаз» намагається вирішити всіма можливими методами, то номер чотири заслуговує на окрему розмову. Мова йде про пасивність основних споживачів природного газу у сфері економії блакитного палива. Із незрозумілих причин власники багатьох потужних підприємств, які є головними споживачами природного газу, не бажають вкладати кошти в енергозберігаючі технології. І це незважаючи на те, що здоровий глузд вимагає прямо протилежного ставлення підприємств до вирішення питання державної ваги.
Закривши очі на проблему технологічного переоснащення заводів, їх власники подекуди довели підприємства до такого стану, коли отримання надвисоких прибутків стало можливе лише за умови низької ціни на енергоносії та робочу силу. Тому заплановане підвищення ціни до 345 гривень за 1000 кубометрів газу є прямою загрозою тим, хто звик отримувати надприбутки. Висловлюючись образно, це змусить їх відмовитися від традиційної чорної ікри і перейти на хліб з маслом. До того ж розрахунки економістів підтверджують: ще впродовж декількох років «важкі» заводи приноситимуть прибутки своїм власникам, але без префікса «над». Потім настане криза.
У сфері споживання енергоносіїв Україна вирізняється поміж інших країн. Ми посідаємо шосте місце у світі за обсягами споживання природного газу (45 відсотків усіх наших енергоносіїв — це газ). Тим часом у світі середній показник газоспоживання становить 24 відсотки, у країнах Європи — 21. Чому так склалося і який вихід з цієї ситуації?
Експерти пояснюють ситуацію тим, що Україна — держава із вкрай енергоємною промисловістю. Українська промисловість споживає значно більше газу та електроенергії в перерахунку на одиниці виробленої продукції, ніж у розвинених країнах Європи. Промисловики не звертають увагу на необхідність використання енергозберігаючих технологій, незважаючи на те, що про їх ефективність свідчить досвід європейських країн. Причиною такого ставлення до енергозбереження є низькі ціни на газ для промисловості. Виходить замкнене коло, внаслідок чого збитків зазнає держава, а фактично «Нафтогаз України». Це не дає змоги найбільшій нафтогазовій компанії інвестувати в основні фонди та розвивати видобуток вітчизняних енергоносіїв.
Не менш показовою є оцінка стану паливно-енергетичного комплексу України спеціалістами Українського центру економічних та політичних досліджень імені Олександра Разумкова. Серед основних причин поглиблення кризи в ПЕК у звіті називають «енергоємну структуру промислового виробництва, технологічну відсталість енергоємних галузей промисловості та наднормативні втрати на всіх стадіях виробництва, безгосподарність, існування тіньової економіки». І, як вихід із ситуації, центр пропонує можливий сценарій розвитку ПЕК, назва якого доволі промовиста — «Енергозберігаючий». «Сценарій передбачає розвиток ПЕК за рахунок енергозбереження — це шлях більшості європейських країн. Реалізація сценарію можлива за умов: кардинальної зміни структури економіки в напрямі менш енергоємних (насамперед високотехнологічних), пріоритетного розвитку машинобудування, легкої та харчової промисловості, розширення сфери послуг, впровадження жорстких екологічних нормативів. Цей сценарій відповідає національним інтересам України», — резюмують автори аналітичної доповіді.
Отже, видача атестата зрілості паливно-енергетичному комплексу України залежатиме від готовності основних споживачів енергоносіїв піти шляхом розвинених країн світу. Це означає: оплата промисловиками ринкової ціни за газ плюс вкладення коштів в енергозберігаючі технології. Тільки так можна буде посилити національну безпеку України. Інакше на країну очікує не економічне процвітання, а стагнація.
