Свавілля буде прозоре?

Робоча група депутатів Верховної Ради на чолі з головою Спеціальної комісії з питань приватизації Валентиною Семенюк та лідером депутатської фракції соціалістів Олександром Морозом, завітавши до гірничо-металургійного комбінату «Криворіжсталь», сподівалася, що її супроводжуватимуть посланці Фонду держмайна та Мінпромполітики. І що у самому Кривому Розі зустрінеться з керівниками міста та комбінату й рядовими металургами. Щоб нарешті відверто заявити, що продаж такого потужного і благополучного підприємства у приватну власність невигідний і державі, і криворізькому регіону, і його населенню. Але не так сталося, як гадалося. Олександр Мороз на прес-конференції принаймні не міг приховати свого розчарування. Одні, мовляв, від кого залежить перебіг подій, — у кущі, а іншим, себто робітникам, і диявол не страшний, була б тільки робота та гроші за неї платили б. А треті терпляче чекають, поки у вищих коридорах київської влади верх візьме здоровий глузд.

Це й дало Олександру Олександровичу підстави висловлюватися образно. В тому дусі, що інтересами держави в цьому разі вочевидь нехтують на догоду інтересам «окремо взятої сім’ї». І що «Криворіжсталлю» ладні пожертвувати на благо «персонально-приватного Пенсійного фонду». А удають, наче нічого такого не відбувається. Отож Мороз натякнув, кому збираються продати унікальний завод. Хоч це тут, у Кривому Розі, давно не становить великого секрету. Торік у серпні спершу народний депутат Вадим Гуров вніс законопроект, яким цілком резонно, а головне вчасно, пропонував неодмінно включити «Криворіжсталь» до переліку об’єктів державної власності, котрі не підлягають приватизації. Згодом Гуров уже разом з кількома іншими депутатами продублював цю позицію, мотивуючи її надто важливим і стратегічним значенням комбінату «Криворіжсталь» для металургійної галузі та всієї економіки і безпеки держави. Та коли Верховна Рада в листопаді минулого року прийняла відповідний закон, через місяць його повернули в парламент з вето Президента. З того часу депутатам і не вдається взяти гору. Натомість Кабмін, користуючися відсутністю заборони на продаж комбінату і не маючи фактично у своєму розпорядженні жодних аргументів у потребі пустити його з молотка, зробив усе для того, щоб тишком-нишком і швиденько здійснили передприватизаційну підготовку ВАТ «Криворіжсталь». А тепер Фонд держмайна і оголосив конкурс з продажу 93 відсотків акцій комбінату, що досі належать державі. Конкурс має відбутися уже найближчими днями.

У Кривому Розі у травні цього року відбулася безпрецедентна міжнародна науково-технічна конференція «Сталий розвиток гірничо-металургійної промисловості». Вона зібрала понад шістсот науковців і практиків галузі з усіх розвинених країн світу. Конференція у Кривому Розі змусила робити  відкриття: наш Кривбас — справді своєрідна Мекка гірничо-металургійного комплексу не тільки для нас. Оскільки ніде більше немає басейну з подібним поєднанням усіх складових виробництва металу. Однак не менш важливе й інше: «Криворіжсталь» працює нині на рівні світових стандартів. Може, цьому мало хто вірить, але це правда.

Підприємство має у своєму складі видобуток та збагачення залізної руди і власне коксохімічне виробництво. Але воно ще й передове інженерно та технологічно в доменному, сталеплавильному та прокатному переділах, бо спрямувало на ці цілі останніми роками мільйони гривень капіталовкладень. Жодне інше металургійне підприємство в Україні уже чверть століття так активно не розвивалося і не розвивається.

Торік обсяги реалізації продукції тут становили 7,5 мільярда гривень, а це на 29 відсотків більше, ніж у 2002-му. Рентабельність виробництва сягнула 30 відсотків. До бюджетів усіх рівнів «Криворіжсталь» перерахувала близько трьох мільярдів гривень. А в першому кварталі нинішнього року рентабельність зросла до 45 відсотків. Уявляєте, що це за підприємство? Треба врахувати і таке: уряд визначив квоти, за якими металургійні заводи мають постачати свою продукцію за фіксованими цінами винятково вітчизняним споживачам та товаровиробникам. Але якщо Маріупольський комбінат ім. Ілліча, що теж гарно працює, отримав завдання на цих умовах постачити за рік лише 88 тисяч тонн металопрокату, то «Криворіжсталь» — 738 тисяч тонн. Є різниця? Можна казати, що нагода якраз збагнути цю різницю. І усвідомити значущість криворізького велета для національних інтересів.

— От я й запитую, — казав учасник науково-технічної конференції, народний депутат і перший заступник голови Комітету з промислової політики та підприємництва Верховної Ради Вадим Гуров, — навіщо приватизовувати «Криворіжсталь»? Голова Фонду держмайна Михайло Чечетов принаймні не може мені це пояснити. Якщо для того, щоб змінити керівництво, то навіч безглуздо і безпідставно. Команда на чолі з нинішнім головою правління ВАТ Анатолієм Сокуренком поза конкуренцією і на коні. Чи за комбінат сподіваються просто відхопити шалені гроші, потрібні на реалізацію якогось іншого пристойного державного проекту? Та про подібне ніхто нічого і ніде не каже. Зате стартово за процвітаючу «Криворіжсталь» правлять менше чотирьох мільярдів гривень, коли її красна ціна щонайменше два з половиною мільярди. Але не гривень, звичайно, а доларів...

Знову різниця, котра викликає уже зовсім інші емоції, підозри та думки.

Треба сказати, що якраз профспілка металургів та гірників України домоглася останніми роками чи не найочевидніших здобутків щодо справедливого розподілу виробленого в галузі валового продукту і зростання заробітної плати. Мета, щоб робітники основних професій отримували на місяць не менш як дві, дві з половиною тисячі гривень, на одних підприємствах уже стала реальністю, на інших буде такою. Це дякуючи і флагману вітчизняної металургії «Криворіжсталі». Тому не випадково Вадима Гурова і Валентину Семенюк однаково хвилюють і ті неприйнятні умови, за якими зібралися продавати потужний комбінат: вони демонстративно не враховують інтересів трудового колективу. Навіть загрожують його благополуччю. Жодних гарантій, що вціліють бодай нинішні надбання.

— За умовами конкурсу, — повідомила Валентина Семенюк, — для комбінату буде єдина втіха, що переможцем стане винятково національний інвестор. Та від нього щонайбільше вимагатимуть — забезпечити на високоприбутковому ще вчора підприємстві хоча б... беззбиткову діяльність. А конкретні обсяги доходів елементарно не передбачаються. Хоча цього й вимагає Державна програма великої приватизації.

А «Криворіжсталь» — містостворююче підприємство, місцева влада й поготів має турбуватися про реальний захист свого населення. І термін збереження робочих місць, вважає Валентина Семенюк, слід визначити щонайменше до п’яти років. Включивши до умов конкурсу і застереження про неодмінне на такий само термін збереження об’єктів соціально-побутового призначення. Натомість продавці заводу спокійно та з «чистою» совістю погодилися на умову «не допустити скорочення робочих місць з ініціативи власника протягом шести місяців».

— А через півроку, що — масові звільнення? —запитував і Вадим Гуров. — Це зовсім не смішно. Смішно інше: майбутні власники «Криворіжсталі» мають, з’ясовується, погасити і всі позички, що їх взяв комбінат під гарантії уряду. Але їх уже давно погасили!

Ще Вадим Гуров не сумнівається: свої інтереси мають відстоювати місцева влада і трудовий колектив підприємства. То виходить, Олександр Мороз, який зі своїми однодумцями прибув сюди, шукаючи підтримки, щоб не допустити свавільної приватизації флагмана української металургії, і не знайшов її, мав рацію? Адже казав він про небезпечну байдужість тутешніх металургів і їх керівників, всіх криворіжців разом з їхніми керманичами. 

Випускати з рук «Криворіжсталь» — означає не тільки задушити курку, котра несе золоті яйця.

І обіцянка уряду здійснити приватизацію криворізького велета прозоро здається насмішкою і блюзнірством.

Кривий Ріг

Дніпропетровської області.