В одному з господарств Житомирської області вдалося зняти на плівку «пам’ятник» цілій галузі — залишки картоплезбирального комбайна. Тепер така техніка на ланах колишніх колгоспів — справжня екзотика. Вже й забулося, що колись трудівникам села Житомирщини за здобутки в картоплярстві Золоті Зірки давали. Тепер вирощуванням картоплі займаються переважно селяни на своїх городах. Дефіциту «другого хліба» нема. Але чи завжди нелегка праця селян дає належну віддачу? Житомирянин Петро Вітвицький переконаний, що це зовсім не так, бо часто-густо господарі все роблять за звичкою, так, як десятиліття тому. Ще недавно він як директор обласної сільськогосподарської виставки пропагував досвід інших, а тепер, на пенсії, ділиться своїм. Бо до картоплі в нього ставлення особливе.
У П. Вітвицького 28 соток за околицею Житомира. Торік, окрім різних овочів, він вирощував там одразу 13 сортів картоплі. Вважає, що бульба має бути і смачною, і високоврожайною. Тому й експериментує постійно. Скільки всього сортів пройшло через його руки, вже й не згадає. Принцип такий: якщо посадив відро бульб, а зібрав менше десяти, вибраковує той сорт. Коефіцієнти врожайності різні: Косень — 11,7, Поран — 12,5, Божедар — 13, а от Зов, який вирощує вже 20 років, з кожного посадженого відра дає 17.
— Коли копав цей сорт, люди здалеку бачили великі білі бульби, підходили й запитували, що це за картопля. Розповідаю про особливості кожного сорту. Поцікавився якось в одної дівчини, яке враження від бульб, які взяли в мене для розведення. Сказала: це лише тепер ми з бабусею зрозуміли, що таке справжня картопля, бо раніше були «горіхи», — ділиться враженнями П. Вітвицький. Він наголошує, що елітні бульби треба купувати не на базарі, а в тих, хто займається насінництвом професійно. Це й дешевше, і надійніше.
Але сорт — ще не все. Двадцять з гаком років тому, коли брав землю, люди жартували: наш колгосп висіває там два центнери жита, а збирає півтора. Пісок, одне слово. Тому треба було «навчити» цей грунт родити. В нього часто запитують, де бере органічні добрива. Пояснює: гній дуже дорогий, за машину треба віддати 300 гривень. Тому й купує його раз на три роки, для парника. А найкращу поживу для картоплі дають сидерати. Саме завдяки їм, нагадує він, економічно міцні господарства області досягають високої врожайності різних культур при низьких затратах.
— До цієї думки я змалку привчив свого старшого онука, і він став справжнім професором по сидератах, — каже П. Вітвицький. — У двох пластикових пляшках робимо отвори. В одну насипаємо насіння гірчиці, в другу — вики. Беремо в руки й висіваємо одразу в два рядки по 20-25 насінин на погонний метр. Причому не пізніше 15 серпня: зібрали картоплю — й одразу сіємо сидерати. Кілька років тому виросли мало не двометрові зарослі.
Сидерати сіє й там, де вже підросла цибуля. А потім цибулини вибирають, а сидерати продовжують рости. Так само робить з буряками, помідорами. Ягоди вирощує не більше чотирьох років на одному місці, потім збагачує грунт, висіваючи вику чи пелюшку з гірчицею.
— Вика дає землі азот. Вона переплітається, ущільнюється, ніякі бур’яни не можуть утриматися, навіть пирій гине. Тож і грунту пожива, і город чистий. А заорюю сидерати до 1 листопада. Люди, яких навчив так робити, переконалися, що немає нічого кращого за таке біодобриво, де природою збалансовані всі поживні речовини, а зварені бульби не синіють, як після «хімії», — зауважує П. Вітвицький.
Ось іще кілька секретів. Насінневі бульби обов’язково треба озеленити: восени на холоді, а навесні в теплі. Переконує, що отрута, яка утворюється в шкірці картоплі, запобігає хворобам. Бульби ніколи не ріже, висаджує якомога раніше. Якщо очікуються заморозки, загортає сходи землею. Бувало, так доводилося робити по чотири рази. Якщо рано посадити, то й жуки менше шкодять. Для боротьби з ними застосовує тютюновий пил. А ще він категорично проти трансгенної картоплі.
Житомир.