На Хмельниччині сьогодні не знайдеш району, де було б покінчено з селянськими боргами із заробітної плати. Летичівський — не виняток. Ще на початок року цифра досягала 1,9 мільйона гривень. А вже за перший квартал зменшилася майже на шістсот тисяч. Цьому можна було б порадіти. Та оптимізм був завчасний.
Коли з головою райсільгоспуправління Віталієм Мазуркевичем ми почали рахувати господарства району, з’ясувалося, що з дев’ятнадцяти дев’ять не ведуть сьогодні жодної виробничої діяльності, проходять процес ліквідації. Одне вже навіть не значиться в державному реєстрі. А отже — автоматично вилучено з офіційної статистики і борги із зарплат. Здається, все логічно: немає господарства, його правонаступника, отож ніхто нікому нічого не винен. Коли таку саму  процедуру пройдуть згадані дев’ять господарств, спишуть і їхні борги. Сумна картина. Бо від таких записів на папері проблеми в селянській хаті не зникають. І де візьмуться гроші, коли близько десяти тисяч гектарів землі сьогодні в районі не обробляється.
На Грушківці уже махнули рукою — господарство там називають мертвим, а борг перед людьми — понад дев’яносто тисяч гривень. Так само і в Греченцях, де не виплачено сімдесят тисяч гривень зарплати. І перелік цей можна продовжити.
Люди поступово звикли до думки, що грошей їм уже не дочекатись. Але як змиритися з тим, що безгоспною залишається земля? Немає важчої і безрадіснішої картини для селянина, ніж необроблені поля.
— Щоб повернути кожен такий гектар до життя, потрібно докласти неймовірних зусиль, — запевняє голова райдержадміністрації Василь Процюк. — Майже рік вели переговори з нашою меблевою фабрикою, щоб вона взялася за землю, вдихнула життя в Кудинку. Бізнесмена непросто підштовхнути до справи, котра йому невигідна. Сьогодні є інші варіанти, як швидше й легше заробити гроші.
А в тому селі, куди таки прийшли виробничники, давно встигли роздати і зерно, і останню худобу за борги. Вже й ділити немає що, а те, що залишилося, інвестора не цікавить. Добре, що свої погодилися розорати хоч частку паїв. Для початку оброблятимуть близько трьохсот гектарів. Підготували техніку, запустили пилораму, млин. Може, й справді селу вдасться вирватися з чорного списку банкрутів.
Кудинці, можна сказати, пощастило. Якась надія зажевріла і в Грушківцях. Місцеве професійно-технічне училище, котре готує сільських механізаторів, хоче взяти під свою опіку майже сімдесят гектарів. Спробує свої сили на кількох десятках гектарів і фермер. Люди раді передати свої паї будь-кому, хто хоче кинути насіння в землю. Але великих сподівань, що завтра на інші летичівські землі з’являться багаті покупці, немає. Підрахунки показують, що в неї треба вкласти значно більше коштів, ніж можна одержати прибутків. До того ж, коли провели оцінку земель в районі, з’ясувалося, що у найбідніших господарствах вона найнижча. На таких полях навіть за значного фінансового вливання навряд чи можна досягти вагомих врожаїв. Отож доля збанкрутілих господарств і їхніх колишніх працівників залишається під великим знаком запитання.
Летичів ніколи не пас задніх. І нині район намагається вирватись із лещат банкрутства. Цього року на полях достигає понад сто тисяч гектарів зернових. Торік рослинництво район не підвело. За статистикою, воно дало майже 740 тисяч гривень прибутків. Та у цієї цифри є свій секрет: з прибутками були найсильніші господарства, де в обігу мільйонні кошти. А найбіднішим так і не вдалося перекрити свої збитки. Отож, хоч і непогані види на теперішній урожай, сказати, що він погасить усі борги, не можна.
А чи є сенс нині всім миром витягувати найбідніших із боргової ями — це запитання звучить риторично, бо можливості дотувати банкрутів ні в районному, ні в обласному бюджетах немає. Поки що вони тихо відмирають, поступово перестають значитись у всіляких списках і звітах. А от в які списки занести людей, котрі залишилися наодинці зі своїми злиднями та земельними паями, сказати важко.
Хмельницька область.