Тенденції світового економічного розвитку початку третього тисячоліття характеризуються потужним сплеском інноваційної активності. Чим може і повинна відповісти Україна на цей виклик? З цього питання розпочалася наша розмова з народним депутатом України, керівником парламентської фракції «Трудова Україна» Ігорем Федоровичем ШАРОВИМ.
— Справді, сучасний економічний розвиток суспільства уже немислимий без інтелектуальної складової, без потужної трансформації результатів творчої діяльності у конкурентоспроможні товари та послуги. Варто зауважити, що сьогодні понад 80 відсотків приросту валового внутрішнього продукту у промислово розвинених країнах припадає на долю реалізованих у конкретних проектах і технологіях патентів та ноу-хау. Цей процес, у свою чергу, став потужним імпульсом для наукової творчості, що засвідчує і світовий реєстр діючих патентів на винаходи. Він зростає небаченими темпами і перевищує уже чотири мільйони розробок. За останній час прибутки від продажу ліцензій на запатентовані об’єкти права промислової власності сягнули фантастичної суми — понад 100 млрд. дол. США.
Інвестування у науково-дослідну діяльність стало головним чинником підвищення продуктивності виробництва в усіх розвинених країнах світу. У розрахунку на одиницю витрат середня віддача інвестицій у науково-дослідні роботи оцінюється приблизно в 50 відсотків, що значно перевищує загальний рівень рентабельності інвестицій (близько 10 відсотків). Це, так би мовити, середня температура в палаті. А окремі науково-дослідні проекти дають значно вищу віддачу. Скажімо, розробки в галузі волоконної оптики на виході дають ефективність вкладень на рівні 420 відсотків. У багатьох галузях віддача від запровадження результатів наукових досліджень оцінюється у межах від 30 до 80 відсотків.
Не менш цікаве й інше: за всієї об’ємності і різноманітності світового ринку технологій визначальними залишаються 50—55 макротехнологій. Освоївши 46 із них, країни «великої сімки» реально контролюють 80 відсотків усього ринку інноваційної продукції.
Стосовно України я хотів би зауважити, що інтелектуальний потенціал нашої держави оцінюється у світі як дуже високий. Нагадаю, що саме в нас за радянських часів розробляли 17 із 21 так званих критичних технологій Союзу. Не випадково кожне третє з виданих авторських свідоцтв було українське!
За останні роки ми, на жаль, помітно здали позиції на рубежах науки та інновацій. Через безвихідь, брак достатнього фінансування наукової діяльності тисячі українських учених, інженерів змушені були їхати працювати за кордон. Відплив кращих умів триває і досі. Економіка втратила на цьому величезні ресурси.
Але, попри все, Україна змогла зберегти конкурентоспроможний науковий потенціал у таких сферах, як електрозварювання, авіабудування, радіоелектроніка, суднобудування та інші. Наша держава має серйозні позиції і на ринку інформаційних технологій, програмного забезпечення. Ми потенційно здатні посісти гідне місце на глобальних ринках наукоємної продукції, і запорукою цього є висока винахідницька активність наших учених, розробників, виробничників.
— То що заважає Україні перейти до інноваційної моделі розвитку економіки, заснованій на ефективному використанні результатів інтелектуальної діяльності наших учених, винахідників, творців?
— Головна проблема, на мій погляд, полягає у відсутності єдиної довгочасної стратегії наукового та інноваційного розвитку, яка водночас має стати головним індикатором ефективності витрат на науку і визначити національні інноваційно-інтелектуальні пріоритети розвитку на перспективу. Настав час сформувати нову модель інтеграції інтелектуального потенціалу нації у світовий ринок, враховуючи і національну специфіку, і відповідний світовий досвід.
На прикладі Японії, Південної Кореї, інших країн ми бачимо, що інноваційні прориви в національних економіках визначають не тільки наукові та технічні досягнення, а й створення відповідних інституцій соціального, науково-технічного та маркетингового спрямування, які поєднують інтелект, виробництво, торгівлю.
Як на мене, то у вітчизняній інноваційній сфері багато чого можна було б зрушити з місця, якби ми мали ефективну інфраструктуру сприяння трансформації науково-технічних розробок у конкурентоспроможний інноваційний продукт. А поки що приказка: вміла готувати, та не вміла подавати — квінтесенція реального стану справ у цій сфері.
Ні для кого не таїна: українські розробники, науковці не мають ані достатнього досвіду, ані можливостей для самостійного просування свого інтелектуального продукту на ринок. Ця проблема з’явилася не сьогодні. Але якщо у високих управлінських кабінетах не змінять до неї ставлення, істотних зрушень в інноваційній сфері не відбудеться.
Нам давно час зрозуміти, що успішне просування на ринку інтелектуальної продукції, як і будь-якої іншої, уже немислиме без сучасних маркетингових технологій. Над цим мають працювати фахівці, які отримали відповідну підготовку й одержали належні знання.
Вигадувати свій велосипед, мабуть, не варто: над проектами з реалізації результатів інтелектуальної діяльності у світі працюють спеціальні структури комплексного забезпечення. Зазвичай ці структури долучаються до проекту ще на стадії проведення науково-дослідних робіт.
Вони оцінюють комерційну привабливість новітніх розробок, визначають орієнтовну вартість прав інтелектуальної власності і головне — надають інноваційним проектам дійову маркетингову та фінансову підтримку.
Досвід Німеччини, Франції, Данії, Фінляндії свідчить про те, що такі структури у вигляді техніко-дослідницьких чи інноваційних центрів, технологічних вузів, наукових парків чи інкубаторів нових ідей можуть успішно функціонувати на регіональному і на загальнодержавному рівні, і створюватися коштом держави чи на основі приватних інвестицій.
Скажімо, Фінський національний фонд досліджень та розвитку (Sіtra) — незалежний громадський фонд, який контролюється парламентом Фінляндії. Його діяльність фінансується з прибутку на власний вкладений капітал та венчурного інвестування.
Для нас дуже корисний досвід фінських науково-виробничих інкубаторів. Бо в них майбутні комерційно привабливі винаходи проходять шлях від ідеї до виготовлення конкурентоспроможної продукції. Свого часу саме в такому інкубаторі народилася нинішня всесвітньо відома корпорація Нокіа.
До речі, технологічний бум у Фінляндії, чия економіка була зорієнтована здебільшого на деревообробну промисловість, розпочався зі створення... агентства з нерухомості. Мерія міста Тампере надала площі та приміщення і почала здавати тим, хто працює у сфері інновацій. У результаті за кілька років було створено конгломерат, який поєднав дослідження та освіту з інноваціями та розвитком бізнесу за венчурного капіталу.
Схема працює просто: винахідник, котрий приходить зі своєю розробкою у такий інкубатор, спочатку має справу з експертами, які уважно вивчають новаторський рівень пропонованої ідеї, а також її комерційну перспективу. У разі схвалення заявленої інновації одразу приймають рішення про розробку бізнес-плану та фінансування проекту.
Для нас цей досвід особливо цінний і щодо умов фінансової підтримки. Фінські кулібіни починають повертати кредити на реалізацію своїх ідей через три роки прибуткової діяльності. Від цього виграють усі: і держава, і люди, які мають усі умови для творчої самореалізації.
У фінських технопарках останнім часом побувало чимало українських делегацій, офіційних і підприємницьких. Усі захоплюються побаченим, але на щось подібне ми й досі не спромоглися. Хоча в Києві є десятки наукових центрів, які могли б стати базою для створення таких інноваційних інкубаторів і технопарків. А скільки їх у Харкові, Львові, Дніпропетровську!
Отже, доцільність створення структур з реалізації інноваційних проектів в Україні — поза всякими сумнівами. Де взяти на це гроші? Експертні прогнози свідчать, що Україна може щорічно заробляти лише на торгівлі технологіями військового та подвійного призначення 100 мільйонів доларів. Хіба це малий ресурс?!
Звичайно, сьогодні державному бюджету, може, і не під силу такі інвестиції. Але певну частину коштів можна було б передбачити на створення такої інфраструктури окремим рядком у державному бюджеті на наступний рік, решту — залучати шляхом стимулювання інвестиційного процесу, зокрема залучення прямих іноземних інвестицій.
Я хотів би ще раз підкреслити: сьогодні радикальні структурні зрушення в економіці, прискорений розвиток високотехнологічних галузей в усьому світі орієнтуються на максимальне використання об’єктів права інтелектуальної власності. З огляду на вітчизняний інтелектуальний потенціал цей сегмент ринку потребує максимальної уваги й підтримки української держави.
— У чому, на ваш погляд, має полягати така підтримка?
— Справа держави — створити належні умови для розвитку інноваційної моделі економіки. Про деякі з них я щойно сказав. Гадаю, виконавча влада має виокремити цю проблему в розряд пріоритетів і послідовно працювати над її розв’язанням. Адже не випадково у цьогорічному посланні Президента України до Верховної Ради глава держави особливо наголошує на інноваційній складовій як запоруці подальшого економічного зростання. У цьому документі вказано і шляхи інноваційного поступу. Це комерціалізація і широке впровадження у виробництво наукоємних розробок, забезпечення внутрішнього ринку та просування на світові ринки з високотехнологічною конкурентоспроможною продукцією.
А щодо правового поля, то воно на сьогодні в основному створене. Українська нормативно-правова база в цій сфері відповідає міжнародним нормам. Останніми роками сформовано дієздатну інфраструктуру державної системи правової охорони інтелектуальної власності, яка покликана забезпечувати реалізацію державної політики, конституційних прав громадян на захист інтелектуальної власності.
Принагідно зауважу, що депутатська фракція політичної партії «Трудова Україна», яку маю честь очолювати, активно співпрацює з державним департаментом інтелектуальної власності при Міністерстві освіти і науки України. Ми готові підтримати будь-які законодавчі ініціативи, які сприятимуть якнайшвидшому розв’язанню проблем створення та функціонування сучасної інфраструктури на ринку новітніх ідей.
Інтеграція України у високотехнологічне конкурентне середовище зумовлює потребу в інноваційному підході до розвитку економіки. А надбання інтелекту та вміння його використовувати для підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів і послуг на світовому ринку мають бути в основі економічної стратегії нашої держави.
