Минулої середи я уважно слухав звіт уряду про виконання держбюджету-2003 і ніяк не міг скласти все докупи. Напевно Перший віце-прем’єр-міністр Микола Азаров знає щось таке, чого інші не второпають, якщо вважає за досягнення виконання бюджету, який сформовано на базі вдвічі менших макропараметрів.
У попередніх «Балансах» ми неодноразово звертали увагу на висновки радника Нацбанку з макроекономічних питань Валерія Литвицького, на ознаки інвестиційного перегріву в економіці, які загрожували ціновими катаклізмами. Економіка досягла рекордного зростання обсягів інвестицій в основний капітал, що, природно, потягло за собою зростання оптових цін, проте різниця між ними і роздрібними вже в першому кварталі цього року вказала на загрозу погіршення інфляційного клімату. Макропопередження уряд залишив поза увагою, бо не мав ринкових важелів впливу на цінову ситуацію.
Тож тепер про більш приземлену економіку. На продовольчому ринку, де за два кілограми м’яса з мене злупили 60 гривень, усім байдуже, що саме знає Микола Азаров. Тут своя, непоказна, правда. На продовольчому ринку, на відміну від Мінагрополітики, Мінекономіки та з питань європейської інтеграції, чиї прогнози не піднімаються вище рівня міської каналізації, дефіцит м’ясної продукції вирахували завчасно. Ймовірно, що саме на Різдво, коли за браком кормів і грошей для погашення кредитів різали й забивали свиней та корів на подвір’ях і бійнях. А можливо, й роком раніше, коли неврожай поміняв цінники на ринку хлібопродуктів і в бакалейному сегменті. Вже тоді стало ясно: без рятівного імпорту продовольчого зерна, без жорстких запобіжних заходів уряд не обійдеться.
Нехай з неабияким запізненням, але ми почали сяк так імпортувати зерно. Пригадайте, коли воно потекло з-за кордону, з’ясувалося, що елеватори не готові його прийняти, а на під’їзних коліях у портах — затори. Коли уряд почав тиснути на прибутки пекарів, обмежуючи їхню рентабельність, стало зрозуміло що цінового дисбалансу вже не уникнути. І, швидше за все, його природа буде секторальна. Подолаємо зернову кризу — почнеться м’ясо-молочна і так далі, але за все розплатиться споживач. Недарма ще минулого року Нацбанк основним пріоритетом назвав інфляцію, найболючіший податок на споживання. Так, зрештою, і сталося. Звичайно, це ще не смертельно, якщо запобігти поширенню інфляційної інфекції, заблокувавши, наприклад, подорожчання транспортних послуг або тарифів на електроенергію, що так само, як і розрахунки за кредитами, позначається на собівартості сільськогосподарської продукції. Інакше, самі розумієте, матимемо те, що мали: чергову зернову кризу. Але здійснити це ефективно можна лише за умови, коли уряд не панікує, вдаючись до «знімання голів» і «обрізання прибутків», а адекватно реагує на ринкові запити.
Наш уряд панікував, знімав і обрізав, що цілком зрозуміло за відсутності більш-менш точного середньострокового і довгострокового прогнозування, яке завжди зумовлює комфортне господарювання в ринкових умовах. Якщо про імпорт зерна уряд подбав, нехай і невчасно, то на імпорт м’яса взагалі не зважив. Через це, зокрема, за два кілограми м’яса на базарі на тижні просили 60 гривень і більше. Чи не думає, бува, Микола Янович, що ми всі вегетаріанці?
Ще один урок приземленої економіки дали Прем’єр-міністрові Віктору Януковичу нафтотрейдери, котрі набагато краще за наших урядовців володіють ситуацією на українському та світовому ринках. Компанії «ТНК», «Брітіш Петролеум», «Лукойл» і «Укртатнафта», м’яко кажучи, цілий тиждень шукали взаєморозуміння з главою уряду в питанні про підписання чергового меморандуму зі стабілізації цін на нафтопродукти. Дивно, що знайшли, бо вони не бажають торгувати собі на збиток, закривати очі на зростання світових цін на нафту, їх не обходять проблеми українського уряду, який живе навіть не вчорашнім, а позавчорашнім днем. Їх бентежить одне: вигідно чи ні працювати в Україні? Кияни в цьому пересвідчилися цими вихідними, купуючи бензин А-95 на автозаправках російських нафтокомпаній за ціною 3,30 — 3,50 гривні за літр.
Обговорюючи виконання держбюджету-2003 в парламенті, про проблеми аграріїв говорили чи не найбільше. Може, не так приземлено, як один цукрозаводчик, з яким довелося зустрітися на минулому тижні. Він жалівся, що на собівартості цукру обов’язково позначиться подорожчання в чотири рази коксу, більш як удвічі — природного газу, на 32 відсотки — нафтопродуктів, які використовують під час виготовлення поліпропілену. Але що особливо болісно: придбав через «Украгролізинг» кілька тракторів ще в лютому, а двох так і досі не дочекався — за комісійні вже обіцяли повернути посередники...
Оце вам, дядьку, ще «одне кіло проблем, не сумлівайтесь».
