Два роки тому не стало Фаїни Петрякової, мистецтвознавця, професора Львівської академії мистецтв. Мистецтвознавцям не щастить на любов народну, вони ж не спортсмени й навіть не політики. І якщо сьогодні згадуємо ім’я Фаїни Петрякової, на те є вагомі підстави, що виходять за рамки мистецтва. Ми живемо в епоху втрати орієнтирів, коли ніщо, крім «буденного інтересу», не є важливим. Петрякова жила інакше. Якось, уже знаючи, що жити лишилось мало, вона розбирала рядову мистецтвознавчу статтю про стару Віденську порцелянову мануфактуру. Стаття призначалась для вузького кола, її можна було й не помітити, але Петрякова писала відгук уїдливо-блискучий і детальний. А в кінці було кілька рядків, що їх варто процитувати: «Ось так, сидячи на місці, ми чеберяємо ніжками, наче пливемо у безмежному океані знань! Хтось може мені зауважити, що авторка — тільки студентка! Однак чи віддасте ви, панове, себе під скальпель студента ІІІ курсу медінституту? То чому ж ви віддали на препарування Віденську мануфактуру? Тепер — останнє: за всіх, хто щиро хотів зробити добру справу, але спричинився до виходу в світ статті, не гідної Львівської академії мистецтв і славетного фарфору Відня, і української керамології — ви-ба-ча-єть-ся Фаїна Петрякова». Слово «вибачається» було написане великими друкованими літерами — як пишуть діти, а не професори. Про це варто згадати нині, коли ми розучилися вибачатись навіть за свої гріхи, не те що за чужі. Петрякова це вміла — тому мала право брати на себе багато. Її боялись — її любили.
Не забуду, як уперше її побачила. Я знала, що їй 70 літ, знала про її фундаментальні мистецтвознавчі праці, тому чекала побачити стару вчену мотрону! А побачила фатальну жінку: вогненна зачіска, руде пальто, стильні леопардові черевички на шпильках. Буря енергії, фонтан інтелекту й дотепності, і це було її справжньою натурою, а не напоказ. Тому в мене була і навіть залишається спокуса назвати цю коротку статтю «Фаїна-файна-таїна». Але назвала інакше. Бо колись вона подарувала мені котушку ниток, срібний люрекс: «Хай це буде для тебе ниткою Аріадни!»
Так не вистачає Фаїни Петрякової в нинішньому лабіринті гріхів, за які ніхто ні перед ким не вибачається...