Володимир Карпов, директор ВАТ «Костянтинівський завод «Втормет», вірив більше в мозолі, ніж в якісь лінії на долоні.
Коли він у лютому 1993 року, у розпал післяперебудовного лихоліття, очолив «Втормет», то навіть дехто з колег і друзів, що знали його твердий, загартований характер, готові були лазаря співати. Завод, як і багато підприємств у робітничому містечку, мало не ліг набік. Від колишніх потужностей «Втормета» залишилися тоді ріжки та ніжки. Кількість людей скоротилася майже наполовину, а зарплата...
Звичайно, не за помахом чарівної палички підприємство, що ледь животіло, стало провідним в Україні виробником з переробки брухту. Випускають тут грейферні крани, гідравлічні маніпулятори, грейферні механізми, мобільні вогнерозливні пости, пересувні копри і прес-копри, стружкодробалки, грохоти... «Втормет» працює за замкненим циклом. Тут і сталеплавильний цех, і машинобудівний, і власний мозковий центр — конструкторське бюро, де, власне, і починає народжуватися нова, затребувана ринком техніка.
Усе це запрацювало-закрутилося без інвестиційних надходжень, а за рахунок зароблених грошиків. Не зупинила В. Карпова навіть така ризикована справа, як докорінне перепрофілювання підприємства. Він розумів: на одному металобрухті підприємство далеко не піде. Через скрутне становище багатьох машинобудівних підприємств навіть стружка стала дефіцитом. Але так званого брудного брухту навколо — хоч відбавляй. Відпрацьовані акумулятори, наприклад. Хто об них не перечіплювався, де вони тільки не псують людям життя отруйними випарами? Два роки билися над цією проблемою, і завдяки унікальній технології одержують нині з вторинних відходів фероніти.
— Цей матеріал має великий попит під час виплавки спеціальних марок сталей, — пояснює Володимир Петрович. — Тому ми буквально ввірвалися в ринок збуту, фероніт — нарозхват.
Завод, який спеціалізується на переплавці легованої та вуглецевої сталевої стружки, має унікальний парк устаткування з підготовки нестандартної шихти до плавки. Перспективним джерелом нікелевмісної сировини в Україні є відпрацьовані шахтні акумулятори. Нині «Втормет» успішно виконує і цю роботу. А разом із співробітниками Донецького державного технічного університету заводчани створюють технологію рафінування заліза від розчиненої міді.
На інноваційній хвилі могутніше почав працювати машинобудівний цех. Тут фахівцям сподобався маніпулятор — один з основних агрегатів вантажопідйомного устаткування. Раніше їх закуповували за кордоном, але через брак запчастин дорогі машини простоювали, і робітники недаремно прозвали їх одноразовими шприцами. Костянтинівські маніпулятори вийшли не гірші за закордонні, до того ж дешевші. А запчастин — бери скільки бажаєш.
Багато хто чув про жорстку вимогливість
В. Карпова. Украв — з речами на вихід. Надміру хильнув у робочий час — також непереливки. Але ось що дивно: саме за це поважають на заводі свого керівника.
Адже завдяки саме справедливій вимогливості сформувався колектив, що не просто переплавляє метал, а будує сучасні, потрібні людям машини. Таке під силу лише справжнім майстрам своєї справи.
Навіть у найважчі часи, коли на бобах сиділи, завод не «здав» ні свою турбазу, ні табір відпочинку дітей. Хоча директору не раз нашіптували на вухо: давайте, мовляв, скинемо з ніг цей баласт, а то хоч би самим не піти на дно. Не на того напали: а діти як? Ні, гріх забирати у них дитинство.
Бурхливий післяперебудовний час породив ось таких керівників, як Володимир Карпов. Тертих, учених, із загартованим характером. Це наш золотий фонд.
Донецька область.
