Кріпосне право... в Чернігові

У чернігівки Вікторії Кольченко життя в останні роки перетворилося на суцільний стрес. Хоча починалося воно з радісного новосілля...

У 1988 році облрембудтрест звів 108-квартирний житловий будинок для малосімейних по вул. Свердлова, 120, та подібного типу 162-квартирний по вулиці Рокоссовського, 6-А.

— Почали будівництво восени 1987 року, — розповідає керуючий проектним ремонтно-будівельним ЗАТ «Чернігівоблбуд» Віктор Демшевський. — Фактично все почалося з нуля, з моєї ініціативи, без цільового фінансування. Я згодом навіть мав справу з прокуратурою, яка хотіла відкрити проти мене кримінальну справу. Та все ж таки переміг здоровий глузд. Хоча нервів вони мені потріпали достатньо. У нашого тресту були певні резерви, я знайшов можливості додаткового фінансування. Працювали на об’єкті цілодобово. Мене навіть жартома називали «Петро Великий № 2», бо я теж там фактично і днював і ночував.

Радість 1988 року згодом була затьмарена багатьом мешканцям малосімейок невизначеністю статусу їхнього житла. За документацією В. Демшевського, він збудував гуртожитки, а отже, повноправний власник наданого житла — «Чернігівоблбуд», а не поселені в ньому люди. А звідси й суворий закон від ЗАТ: не працюєш у нашій організації — до побачення, звільни квартиру для нашого працівника.

У «Чернігівоблбуду» після 1991 року були не завжди успішні часи. Зарплати, яку платили, не вистачало, щоб прогодувати родини. Дехто у зв’язку з цим наважувався змінити місце роботи. Для сім’ї Кольченків судові процеси почалися ще в 1990 році, коли глава родини звільнився з облрембудтресту. Після того, як суд виніс рішення про виселення, Юрій Кольченко повернувся в колектив.

— Та в 1993 році знову почалися проблеми з виплатою заробітку, — розповіла Вікторія Кольченко. — Треба було якось утримувати сім’ю. У мене дві дочки. Одна — інвалід. Тож чоловік пішов служити за контрактом у прикордонники. Деякий час нас не чіпали, а з 1998 року — серія судів про виселення. Чоловік запив. У 2002 році поїхав на заробітки до Києва і пропав. Фактично через цю непевність з квартирою та безкінечні суди наша сім’я розпалась.

На захист В. Кольченко та її дітей, а також інших мешканців будинку по вулиці Полуботка, 120 (колишня Свердлова) виступила Чернігівська облпрокуратура. За її позовом Господарський суд 26 березня цього року визнав право власності на будинок за державою в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України в Чернігівській області. Головний аргумент правосуддя — рішення Чернігівського міськвиконкому від 28 грудня 1993 року № 280, згідно з яким вирішено 108-квартирний будинок малосімейних по вул. Свердлова, 120, надалі вважати не гуртожитком, а житловим будинком. У зв’язку з цим прокуратура посилалась на те, що включення 1994 року спірної будівлі до об’єктів цілісного майнового комплексу, приватизованого ЗАТ «Чернігівоблбуд», проведене всупереч вимогам закону.

В. Демшевський збирається оскаржувати це рішення. Мовляв, рішення міськвиконкому від 28 грудня 1993 відмінене новим рішенням міськвиконкому від 19 червня 1995 року і статус гуртожитку за будинком підтверджено Верховним Судом 5 липня 2000 року.

Ситуація з будинком по вул. Рокоссовського, 6-А, ще критичніша. З нього вже виселено кілька сімей. На черзі — родина Гуляїв.

— Дім будувався на державні капіталовкладення, — каже Валентина Гуляй. — Ми брали активну участь у будівництві, впорядкуванні закріпленого за нами житла. Я вважаю, що наш житловий будинок приватизовано ЗАТ «Чернігівоблбуд» незаконно.

Валентина Іванівна отримала роз’яснення Спеціальної контрольної комісії з питань приватизації Верховної Ради України, де є такі рядки: «Ситуація, яка склалася на сьогоднішній день, призводить до необхідності переведення будинків для малосімейних у комунальну власність. Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо передачі об’єктів права державної власності у комунальну власність» від 21 грудня 2000 року житлові будинки (разом із вбудованими та прибудованими нежилими приміщеннями) та гуртожитки (у тому числі не завершені будівництвом) передаються з державної у комунальну власність безоплатно. До того ж, п.9 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» обумовлено, що при зміні форми власності підприємства, установи, організації, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній передається у комунальну власність відповідної Ради. Включення будинку, в якому Ви мешкаєте, до статутного фонду закритого акціонерного товариства «Облбуд» суперечить вимогам чинного законодавства України, а саме п.2 ст.3 Закону України «Про приватизацію державного майна», який передбачає, що дія закону не поширюється на приватизацію об’єктів державного житлового фонду».

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 «Про механізм впровадження Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» відомства, у повному господарському віданні чи оперативному управлінні яких перебуває державний житловий фонд, повинні сприяти задоволенню потреб громадян у здійсненні приватизації. Разом з тим керівник ЗАТ «Чернігівоблбуд» В. Демшевський мотивує свою затяту боротьбу за згадані вище будинки інтересами трудового колективу. Справді, існують протоколи конференції працівників орендного підприємства від 29 вересня 1994 року, загальних зборів акціонерів від 11 квітня 2000 року, 31 липня 2003 року, що ніби фіксують відмову більшості на надання можливості своїм же працівникам приватизувати малосімейки. На паперах усе виглядає як «глас народу». Та насправді скоріше це воля зацікавленого керівництва, основних утримувачів акцій ЗАТ. Адже у відомчих кімнатах малосімейок, гуртожитків проживає майже 880 осіб. Невже вони становлять незначний відсоток у трудовому колективі, в якому нараховується 600 працівників? Невже вони мріють і далі проживати у будинках-»гуртожитках»? Зустрічі з кількома сім’ями переконали, що це далеко не так.

— Хіба нам не хочеться мати власне житло? — казали співрозмовники. — Та що ми можемо вдіяти? Почнеш добиватися, так ще виселять...

Судові «показові» позови про виселення стимулюють їх триматися ЗАТ. Навіть якщо воно платитиме на місяць 50-100 гривень, нікуди не дінешся! Фактично завдяки сучасному кріпосному праву ЗАТ «Чернігівоблбуд» утримує в такий спосіб «колектив».

— Нині в «Чернігівоблбуді» зарплати стабілізувались — можна заробити від 250 до 1000 гривень, — зазначив у розмові з нами В. Демшевський. — Не вистачає робітників. В інтересах же більшості ми змушені пропонувати роботу тим, хто звільнився в попередні роки.

Логіку керівництва зрозуміти неважко. Та кріпосне право —далеко не найкращий вихід для подальшої життєздатності ЗАТ.

Чернігів.