Несолодке життя «солодкого» бізнесу

Кор.: Спочатку про те, якою була оптова ціна у травні і яка вона тепер?

О. Крутибіч: У травні оптові ціни підвищилися в середньому на 150 гривень за тонну. Нині цукор продається на складі за 2500—2520 гривень. З року в рік відбувається одне й те саме: влітку утворюється певний дефіцит солодких кристалів. Значні запаси зосереджено лише у потужних трейдерів...

О. Ковальчук: Якщо не брати до уваги цукру-сирцю (125 тисяч тонн, які нині планують імпортувати), то промисловим переробникам — кондитерам, виробникам безалкогольних напоїв — не вистачить промислових обсягів цукру для того, щоб задовольнити сезонний споживчий попит.

О. Крутибіч: 125 тисяч тонн — незначний обсяг, але його повністю заберуть промпереробники. А чи вистачить їм — хтозна... Можу з високою мірою ймовірності прогнозувати одне: якщо нинішній сезон переробки цукрових буряків і цукроваріння буде такий, як торік, то рівно через рік матимемо на прилавках кіло цукру за три гривні. Подивіться, як працювали цукрозаводи і трейдери останні три роки. Майже всі — зі збитками. Хтось з неабиякими, хтось — з менш дошкульними, але збиткували всі. Несолодко було і нашим шістьом заводам.

У 2003 році з цукрового ринку України пішли дуже помітні гравці —корпорація «Інтерпайп», яка володіла майже всіма заводами на Сумщині, компанія «Шелтон», яка продала свій цукровий бізнес, згортає діяльність російська «Продімекс» зі своїми цукрозаводами. Це відбувається не від гарного життя. Цукровий ринок в країні справді збитковий. Ще у сідлі, хоч і потерпають від збитків, — Агропромислова асоціація «Група компаній «Укррос», «Українська продовольча компанія», компанія «Інсахпром» — власник цукрозаводів на Одещині, компанія «Астарта», група компаній «Дубноцукор», «Євросервіс-Україна».

Кор.:  Доволі строката картина, якщо врахувати, що звітність про посіви не витримує жодної критики. Спробуй тут щось сказати напевно...

О. Крутибіч: Маєте рацію, бо виробництво цукру — багатовитратний бізнес. Погляньте, від грудня минулого року ціни на природний газ зросли більш як на 20 відсотків, кокс подорожчав учетверо, нафтопродукти подорожчали, а це означає, що зросте вартість поліпропілену, мішків. Вийти на собівартість, яка давала б змогу тримати роздрібну ціну цукру на сьогоднішньому рівні, дуже проблематично...

А потім, чого критися, місцеве столоначальство задля красного рапорту нагору частенько просить видавати бажане за посіяне. Ти, мовляв, відрапортуй, що посіяв більше, а там скажемо, що градом вибило або довгоносик поїв, або ще якась пошесть. Через це сьогодні явно завищені цукрові очікування. Дай Боже, щоб загалом у державі до збирання дійшло 600 тисяч гектарів. Але, пригадайте, найврожайніші для цукрових буряків були високосні роки — 1996-й, 2000-й... Теоретично має бути й нинішній. Якщо, звісно, не втрутяться шкідники на кшталт дротяника. А це не виключено, оскільки агротехнологію вирощування цукрових буряків витримують аж ніяк не скрізь.

Кор.: Однак переважна більшість цукрозаводів ставить на переробку власної цукрової сировини, хіба не так?

О. Ковальчук: А що робити? І це добре. Ми маємо п’ять тисяч гектарів посівів цукрових буряків на Черкащині та Тернопільщині. «Укрпромінвест» на Вінниччині має вдвічі більше. Власники заводів вимушені сіяти буряки, створювати при заводах зони бурякосіяння для того, щоб завантажити потужності.

Восени знову очікує дефіцит сировини, конкурентна боротьба за буряки. Водночас буде короткоплинне зниження цін на цукор. На коні знову опиниться той, хто втримав цукор до листопада, коли, найімовірніше, розпочнеться поступове підвищення ціни на солодкі кристали.

О. Крутибіч: Так само, як і інші власники цукрозаводів, ми прагнемо одного — аби у вересні всі виробничі потужності з переробки цукрових буряків запрацювали. Треба, щоб кожен займався своєю справою. Де ви бачили, щоб на Заході цукрові заводи вирощували цукрові буряки? Щонайбільше — заводи слідкують за розподілом квот на вирощування цукрових буряків!

Кор.: На Заході фермери не мають проблем з довгими грішми для кредитування процесу вирощування врожаїв...

О. Крутибіч: Але Угорщина знайшла схему відшкодування 70 відсотків вартості сільськогосподарської техніки. Більше того, за дуже прогресивної умови, коли господарство зобов’язане продати стару техніку, щоб купити нову. А що у нас?

О. Ковальчук: За п’ять тракторів ми ще у лютому заплатили гроші державній компанії «Украгролізинг», але два ще й досі не отримали. Чому? Схоже, лише тому, щоб ми звернулися за послугами до посередницьких фірм, які «посприяють». Одне слово, чистої води кримінал. Ми, звісно, відмовляємося, а інші? Справді, треба знайти спосіб кредитування вісімнадцятимісячного циклу вирощування і переробки  цукрових буряків у готовий продукт. Це не під силу окремій компанії, навіть групі компаній, але цілком можливо для держави. Адже воно того варте, оскільки третину валової доданої вартості держава створює саме в сільськогосподарському виробництві. Ось трактори, як скажімо, Т-150, ми вже навчилися робити. Хороший трактор, але одержати його неможливо без участі посередників. Відповідно зростає і ціна. Культиватори, оприскувачі — те, що треба, але і тут усе через посередників. Взагалі, ми купуємо за кордоном лише сівалки та зернозбиральну техніку, все інше — вітчизняного виробництва.

Кор.: Проясніть ваше ставлення до цукру-сирцю, будь ласка.

О. Крутибіч: Особисто я — проти. Ми вважаємо, що Україна має виробляти для своїх потреб достатньо бурякового цукру. Водночас слід забути, що наш цукор комусь потрібен за межами України. За нинішніх умов він нікому не потрібен, бо його виробництво надзатратне. Ніхто в світі не виробляє цукру з буряків за врожайності 140—170 центнерів з гектара. Це «золота» сировина за вартістю, але не за якістю. Тому треба закрити свої кордони і спрямувати свій бізнес для задоволення внутрішніх потреб. Кілька років поспіль ми вважали, що ємність нашого ринку — 1,8—2 мільйони тонн, сьогодні, можливо, й більше.

Торік Україна виробила більш як 1,4 мільйона тонн цукру, плюс залишки тростинного, плюс новий імпорт сирцю — отже, як завжди, маємо бездефіцитний цукровий баланс. Тому я за те, щоб цукор-сирець розглядати як винятковий запобіжний чинник перед гіпотетичною появою ажіотажу на внутрішньому ринку.

Кор.: Конкуренція на ринку сировини дуже загострилася, ажіотажний попит на цукрові буряки формується вже тепер...

О. Ковальчук: Саме так. Міркуйте самі, якщо заводи купують у господарств буряки за ціною 200 гривень за тонну, то це означає, що мінімальна ціна тонни цукру буде 2600—2700 гривень, а кілограма вроздріб відповідно — 2,80—3,20. За таких умов, можете уявити, яку вагу для заводів мають власні зони бурякосіяння, на кшталт тієї, що ми маємо на Пальмірському цукрозаводі в Золотоніському районі на Черкащині. Там справу вже добре налагоджено, при заводі ми створили дочірнє підприємство. Розрахунки з господарствами — на першому місці. Так само на Дніпропетровщині та Харківщині, де ми плануємо створювати дочірні сільгосппідприємства у зонах бурякосіяння Губиниського, Куп’янського, Савинського цукрозаводів, в агрофірмі «Цукрове» (на колишньому цукрозаводі імені Леніна). Коли ми прийшли сюди як інвестори, кредиторська заборгованість тут сягала 40 мільйонів гривень, основні фонди, самі розумієте, потребували значного відновлення. Особливо в АТ «Губиниський цукровий завод».

Кор.: В яку копійку цього сезону стало кредитування зон бурякосіяння?

О. Ковальчук: Насіння, нітроамофоска, засоби захисту рослин, дизпальне, техніка були проавансовані на 4 650 000 гривень. Крім того, Губиниський цукровий завод одержав 4 790 000 гривень, Савинський — 3 280 000 гривень, «Цукрове» — 4 440 000 гривень. Пальмірський цукровий завод одержав близько 2 мільйонів, Чортківський — 3 280 000 гривень. Загалом —понад 22,5 мільйона гривень. І, зазначте, це без капіталовкладень у власну землю. Інвестували, як завжди, найважливіше —вирощування сировини в зоні. Крім того, оновлювали виробничі потужності. Зокрема, придбали прес-фільтри німецької фірми «Путш» вартістю 1 мільйон євро, які буде встановлено на Чортківському цукрозаводі на Тернопільщині. Гадаємо, що недаремно.

О. Крутибіч: Вихід галузі з прориву можливий тільки через корінну перебудову буряківництва. Без європейських врожаїв буряку (600—700 ц/га) годі і мріяти про успішний цукровий бізнес. А цукрову галузь, згадаймо, у всіх провідних країнах світу вважають стратегічною...