Чорним по бІлому

Напередодні проведення днів «Голосу України» в Донецьку урочисто відкрили п’ятизірковий готель «Донбас-палас» — предмет гордості жителів міста. Гордості цілком щирої, незважаючи навіть на те, що переважна більшість з них ніколи не зможе собі дозволити добу проживання в найскромнішому номері готелю. Через кілька днів під час однієї із зустрічей жінка з окраїнного шахтарського селища з гіркотою казатиме, що все життя прожила в бараку без води і туалету. Донеччина — регіон соціальних контрастів.

На згадку про поїздку по Донецькій області залишилися грудка блискучого антрациту, видобутого на більш як кілометровій глибині, й уламок крейдової скелі, знайдений у Святогір’ї. Чорне й біле. Плюс і мінус. За і проти. Чорним по білому пишеться сучасна історія краю. Тут багата палітра подій, поглядів і людських доль. І — тем для газети, котру, ми переконалися, в області читають і поважають.

Перша зустріч відбулася на глибині понад кілометр під землею, у шахті «Зоря» державного підприємства «Сніжнеантрацит». Скрегіт кліті, що закривається, чотири сигнали рукоятки, звуки потоків води, що ллється по стінам стовбура. Зі швидкістю два метри в секунду спускаємося на горизонт 800 метрів. Майже всі з нас, за винятком Ліни Кущ, у шахті вперше. До речі, скористатися з унікальної можливості побувати під землею вирішив навіть водій редакційного автомобіля Володимир Воронецький.

Від стовбура йдемо пішки. «Не дуже далеко, метрів сімсот», — заспокоює нас «гід» — заступник головного інженера шахти з виробництва Микола Калашник. Під ногами хлюпотять бруд і вода. Над головою помічаєш діри в покрівлі, продавлені вагою гірських порід. «Донбас давить», — образно зауважує Микола Миколайович. Вогники вдалині підказують, що робоче місце вже близько. Ми на ділянці № 3.

Разом з нами в шахту спустилася заступник міського голови Олена Петрухина — колишній гірський інженер, профспілковий працівник. Олену Миколаївну гірники поважають і звертаються, як до авторитетного представника влади. А запитання в шахтарів одне — коли буде зарплата? На момент нашого приїзду працівникам «Зорі» виплатили лише 40 відсотків грошей за березень і ні копійки за квітень. Місяць тому через складнощі з заробітною платою тут навіть почався стихійний страйк. Сьогодні профспілка прийняла офіційне рішення про трудовий спір з адміністрацією і, як сказав голова профкому Іван Висоцький, у разі відмови працівників стати до роботи акція буде законною.

Перша зміна — ремонтна, колектив бригади, якою керує Сергій Бєлих, повний кавалер знаків «Шахтарська слава» і «Шахтарська доблесть», готує виробки і устаткування. «Комбайн дивитися будемо?» — невимушено запитує заступник головного інженера. Ми простодушно погоджуємося і... зупиняємося перед «дірою» — входом у лаву, заввишки сантиметрів сорок. Лише тепер розуміємо необачність своєї згоди, приміряємося і так і сяк і... зустрічаємо дружний регіт . «Та там недалеко, метрів 15—20, — умовляють гірники. — Це ж не 180 метрів по всій лаві проповзти».

Ці метри були найважчі. Але саме тут наочно уявляєш, якою ціною дається вугілля. Зарплата, що одержують гірники, не вражає: близько 500 гривень. Сьогодні на «Зорі» працює єдина лава, що не в змозі прогодувати весь колектив. Потрібні кошти на устаткування для нових вибоїв.

І хоча Сніжне, типове шахтарське місто, поступово перестає бути монопрофільним, вугільна промисловість продовжує забезпечувати роботою половину населення. Тут є приклади успішної діяльності приватних шахт, однак основне соціальне навантаження — на державні вугільні підприємства. Докладніше про це — в одній з наших наступних публікацій. Зокрема, про сумні соціальні наслідки закриття шахт і занедбані гірняцькі селища, проблеми яких сьогодні цілком лягли на плечі місцевої влади.

Телефони «прямої лінії», що провів для читачів «Голосу України» міський голова Донецька Олександр Лук’янченко, задзвонили набагато раніше оголошеного часу. Для спілкування з керівником мільйонного міста виділили п’ять каналів, і протягом години Олександр Олексійович відповів на 29 дзвінків! Зізнаємося, ми розраховували, що під час «прямої лінії» будуть паузи, під час яких можна було б поставити свої запитання. Куди там! Городяни цікавилися перспективою реконструкції міста, будівництвом нового житла, скаржилися на сміттєзвалища, водіїв «маршруток», запитували про путівки на оздоровлення і пропонували притягти до відповідальності власників собак: тварини загидили дитячі майданчики. Усі без винятку дзвінки, зокрема й ті, що надійшли заздалегідь, вивчать, люди одержать конкретні відповіді. Детальніше про «пряму лінію» читайте в «Голосі України» 12 червня.

Центр законодавчих ініціатив, надії на який покладають не лише мешканці обласного центру, почав свою роботу у вересні 2002 року. Зрозуміло, представники парламентської газети не могли обійти увагою організацію, аналогів якій в інших регіонах України поки немає. У складі центру — майже 100 осіб: народні депутати України, керівники органів місцевого самоврядування, вчені, господарники.

— За два з половиною року в центрі опрацьовано 36 законопроектів, — каже відповідальний секретар ЦЗІ Роман Коваленко. — Зрозуміло, не всі вони були втілені в закони, від деяких довелося відмовитися, тому що втратили актуальність. Найбільшим успіхом вважаємо ухвалення закону про 13-відсоткову ставку податку на доходи фізичних осіб. Це була ініціатива з Донецька. Тут законопроект народжувався, а обкатували його вже в Києві.

За словами Романа Коваленка, законопроект про прибутковий податок з фізичних осіб задумували «в парі» з законопроектом про єдиний соціальний внесок: перший зменшує податковий тягар для громадян, другий — для підприємств. Однак законопроект про єдиний соціальний внесок, завдяки якому можуть бути скасовані цільові фонди, поки перебуває на розгляді у Верховній Раді. А його «брат» — закон про прибутковий податок — уже працює. Між іншим, очікування, що попервах унаслідок зниження ставки податку надходження зменшаться, не справдилися. За перший квартал цього року в Донецьку прибутковий податок становив 133 відсотки від очікуваного рівня.

Серед документів, над якими центр активно працює сьогодні, — відомі зміни в закон про ПДВ щодо спецрахунків, а також пропозиції з формування місцевих бюджетів.

— Ми хочемо створити законопроект, який вносив би зміни в бюджетний кодекс і дав би змогу залишати частину податку на прибуток у регіонах, — розповідає секретар ЦЗІ. — 50 відсотків спрямовують до центрального бюджету, 50 залишається в місцевому. Нині місцева влада зацікавлена в тому, щоб керівники підприємств платили велику заробітну плату й поповнювали місцевий бюджет. Якщо ситуація зміниться, якщо на місцях залишатиметься прибуток, то керівники міста, району будуть зацікавлені й у тому, щоб підприємства показували великий прибуток. Такий крок спрямований на легалізацію підприємницької діяльності в цілому. Згідно ще з однією «революційною» ідеєю, що декларує центр, 75 відсотків перевиконання планових надходжень у бюджет залишатиметься на місцях, а інше — спрямовуватиметься до центрального бюджету.

Для аналізу законопроектів, що уже розглядаються в парламенті, донеччани опрацювали проект, який називається «Онлайн-законодавство». На сайті www. czі. net. ua подається докладний аналіз «за» і «проти» документів, що розглядають народні депутати.

Для Івана Федоровича Грозовського із Шахтарська наш приїзд був цілковитою несподіванкою. Колишній шахтар, котрий 34 роки працював під землею, — вірний і давній передплатник «Голосу України». У лотереї, проведеній для читачів газети, Іван Федорович виграв комплект книг, які ми і вручили щасливчику разом з сувенірами від газети. «Мужикам піду похвастаюся», — зрадів пенсіонер.

Останніми місяцями колишній шахтар пережив чимало горя: спочатку доглядав паралізовану дружину, а в грудні її поховав. Квартира у «хрущовці» на першому поверсі й гірняцька пенсія — от і все, що заробив за 73 роки життя. Доля, типова для багатьох жителів невеликих міст, про проблеми яких наша газета прагне писати регулярно.

Лотерея для передплатників «Голосу України» уже стала традиційною. Багато років поспіль спонсором лотереї виступає обласний щотижневик «Кримінал-Експрес». Наші колеги не лише видають газету з 20-тисячним тиражем, а й ведуть велику видавничу діяльність. У їх «активі» — книги про історію і будні донецької міліції, про найрезонансніші злочини, про досвід з охорони законності і порядку. Під час зустрічі головний редактор «Кримінал-Експреса» Олександр Кучинський ознайомив з роботою громадської приймальні, що відкрилася нещодавно в газеті, — тут раз на місяць зустрічається з читачами начальник УМВС України в Донецькій області, голова піклувальної ради редакції Володимир Малишев. Ця традиція народилася не так давно, але вже завоювала популярність у донеччан, що одержали ще одну можливість вирішити проблеми і порушити наболілі питання.

Наш приїзд до Слов’янська почався майже як бойовик. У той день ми запланували провести «круглий стіл», присвячений проблемам банкрутства підприємств і соціальним наслідкам цього процесу. Для сотень городян, що були викинуті на вулицю і не одержали борги із заробітної плати, ця тема дуже болісна. Дорогою в центр зупинилися біля колишньої прохідної ВАТ «Содовий завод», щоб на власні очі побачити наслідки ліквідації найбільшого підприємства.

Утім, від прохідної залишилася лише назва та напівзруйнована будка. У паркані, що колись обгороджував підприємство, зяють діри. Завмерли і напівзруйновані споруди, заростають бур’яном колишні цехи. Дорогу через содовий завод слов’янці використовують як найкоротший шлях до городів. Та тільки-но наш фотокореспондент прицілився, щоб піймати в об’єктив руїни, як поруч з’явився молодик у темних окулярах, що назвався охоронцем, і зажадав... дозволу на зйомку.

Через кілька хвилин приєдналися ще двоє охоронців. Редакційні посвідчення спочатку подіяли, але потім один з молодих людей повернувся: «Для з’ясування обставин пройдіть, будь ласка, до начальника охорони». Ми пояснили завзятому працівникові, що права затримувати нас ні він, ні його начальник не мають. І якщо в керівництва є запитання, воно може їх задати тут, на місці.

Незабаром до залізного остова прохідної під’їхав автомобіль. З машини вийшло кілька людей. Один з них назвався заступником начальника охорони, однак посвідчення не показав — «забув». «У вас є дозвіл на зйомку?» Даруйте, де написано, що фотокореспондент повинен одержувати дозвіл на зйомку руїн? Який дозвіл, якщо ворота і паркан зруйновано, а на колишній завод вільно заходять і навіть заїжджають на велосипедах. Де видно, що територія охороняється? «Ми обходимо за периметром, — почав виправдовуватися наш співрозмовник. — Охороняємо кабельні мережі». Навряд чи погляд на занедбану територію зашкодить кабельним мережам. А от затримка журналістів під час виконання службових обов’язків є перешкоджанням професійній діяльності і передбачає кримінальну відповідальність, пояснюємо ми пильним, але юридично не обізнаним охоронцям.

У числі запрошених на «круглий стіл» були керівники шести підприємств-банкрутів Слов’янська. Не прийшов ніхто. І цей факт, і епізод, що стався на содовому заводі, дають уявлення про те, як «відкриті» названі підприємства. Чи варто дивуватися, що їх колишні працівники доведені до крайності й на зустрічі з журналістами викрикували: «Ми теж їсти хочемо!» Докладний матеріал про проблему заводів-банкрутів ще попереду. А поки — одна деталь, про яку з болем казала колишній працівник ВАТ «АІЗ-Енергія» Ніна Чеботарьова: після численних прохань нове керівництво підприємства погодилося виплатити ветеранам до 9 травня аж... по 10 гривень. Гроші дали 20 травня...

Чорне і біле — кольори, що змішалися в Слов’янську, як і у всій Донеччині. Закриття найбільших промислових підприємств почасти допоможе перетворити Слов’янськ у місто-курорт, вважає місцева влада. За словами заступника міського голови Андрія Качуліна, прийнято програму рекреаційно-туристичного напряму, створено спеціальний відділ із розвитку туризму.

Показати місту є що. Це і відомий далеко за межами України курорт із лікувальними грязями і солоними озерами, і Святогорський Свято-Успенський чоловічий монастир, що одержав статус лаври, і заповідні місця Святогір’я. Одна з труднощів, з якими зіштовхнулися організатори туризму, — «піратські» екскурсії, з котрими на берег Сіверського Дінця приїжджають із усіх куточків регіону. Тому в місті розмірковують над створенням комунального підприємства з туризму. «Кожна група, що приїжджає, братиме нашого екскурсовода, — пояснює секретар Святогорської міськради Тетяна Божко. — В нас підготовлені фахівці, що працюють у державному історико-архітектурному заповіднику, розроблено маршрути, адже все навколо — це охоронювана територія. Крім того, така система дасть робочі місця жителям міста».

Напередодні нашого приїзду в Слов’янськ у місті почав працювати виїзний корпункт газети «Голос України». У його планах — щомісячні зустрічі з читачами, «прямі лінії», дискусії, інтерв’ю. Отож проблеми півночі області регулярно і повно висвітлюватимуться на сторінках газети.

Донецький державний інститут проблем штучного інтелекту — єдиний в Україні. Сьогодні тут ведуть фундаментальні і прикладні дослідження і розробки в таких галузях, як інтелектуальні комп’ютерні засоби і системи, інтелектуальні робототехнічні системи, комп’ютерні системи інтелектуальної діагностики і тестування, охоронні системи і системи безпеки, системи технічного зору, системи розпізнавання мови і зображень, електронні підручники і посібники.

— Ми маємо навчити робота мислити, як людина, — зазначив під час зустрічі з журналістами «Голосу України» ректор інституту доктор технічних наук Анатолій Шевченко (на знімку праворуч вгорі). — Ми створюємо інтелектуально-механічних роботів типу «Інтелект» з високим рівнем штучної «свідомості», здатних виконувати розумові і фізико-механічні операції, орієнтуватися у просторі. Необхідний новий погляд на розвиток обчислювальної техніки. Потрібні не технарі, а філософи.

Нам вдалося заглянути у святая святих наукової установи — лабораторії, де сьогодні розробляють нові зразки сучасної техніки і створюють нові програми. Одна з них — програма розпізнавання зорових образів, прикладне значення якої, зокрема, боротьба з тероризмом, розшук злочинців. Як навчити машину «впізнавати» обличчя? Відрізняти їх одне від одного? Запам’ятовувати? Над цим працюють у спеціально створеному відділі. А «побічним», так би мовити, ефектом стала комп’ютерна програма «Віртуальний баскетбол», яку продемонстрував начальник відділу розпізнавання зорових образів кандидат фізико-математичних наук Костянтин Нюнькін. На екрані комп’ютера — м’яч і кошик. Ви замахуєтеся рукою, наче вдаряєте по м’ячу, і він летить! Трошки тренувань — і можна проводити віртуальний чемпіонат.

Велику популярність інститутові штучного інтелекту принесли електронні підручники. Спочатку замовниками їх були здебільшого закордонні партнери. Сьогодні, з повсюдною комп’ютеризацією шкіл, диски, що допомагають, наприклад, вивчати біологію чи математику, затребувані й в Україні.

Не менш цікавою була зустріч з начальником відділу розпізнавання мовних образів доктором фізико-математичних наук, професором Владиславом Шелеповим. Після демонстрації досягнень цього підрозділу в нас у руках залишається аркуш паперу з намальованою амплітудою словосполучення «Голос України» (див. внизу).

Дні «Голосу України» — це завжди калейдоскоп нових знайомств і зустрічей. Але в Будинку працівників культури в Донецьку захотілося трошки «пригальмувати». Щоб не кваплячися розглядати картини і скульптури, довідатися про історію кожної з них, посидіти на репетиції бардівського концерту і доторкнутися до неповторної аури будинку. Його беззмінна берегиня Майя Борисівна Калиниченко — чудовий оповідач, здається, знає про людей мистецтва Донбасу все.

Нещодавно будинок (до речі, єдиний у країні) переїхав у відремонтоване приміщення, надане міською владою. На новому місці все так само гостинно і затишно, так само раді гостям і так само тримають високу планку вимог. Виставка чи вечір у Будинку працівників культури рівнозначна визнанню рівня майстерності. А керівництво установи дотримує незмінного принципу: всі заходи мають бути безплатні для відвідувачів.

З Майєю Борисівною і співробітницями будинку, ентузіастами своєї справи, ми говорили про мистецтво, про життя і про газету. На думку працівників культури, «Голос України» вирізняє гарний смак в подачі й інформації, і ілюстрацій. Багато публікацій у Донецьку читають і перечитують, пам’ятають авторів і переживають за героїв. За пропозицією М. Калиниченко газета запланувала провести «круглий стіл», на якому підіб’ють попередні підсумки року духовності, оголошеного в Донецькій області, торкнуться проблеми розвитку культури, взаємин культури і влади, культури і суспільства. І символічно, що Донецьк, котрий у більшості українців асоціюється з вугіллям, сталлю і великою індустрією, порушує проблеми духовного відродження.

... Запам’яталася зворушлива історія, що її розказали в обласному госпіталі для ветеранів війни в Мар’їнці. Один з підопічних, житель Донецька, вирішив подарувати госпіталю колекцію кімнатних дерев: лимонного, мандаринового і навіть кавового. От уже чотири роки, як ветеранську їдальню прикрашає своєрідний зимовий сад. Отож, поправлячи здоров’я в госпіталі, його мешканці ласують екзотичними фруктами, вирощеними прямо тут. А колишній хазяїн відвідує зелених друзів і радіє, що віддав їх у гарні руки. Нехай у вашому житті, шановні читачі, буде більше добра й таких безкорисливих учинків.