Уявімо таку картину. Моряк, перш ніж вийти в каботажний рейс на вантажному судні чи на риболовецьку путину кудись під Кавказьке узбережжя, поспішає з дружиною на одеський «Привоз», щоб купити продукти в дорогу. Беруть те, що довго не псується: сало, цибулю й часник, консерви, сухофрукти... Сухарів удома вже припасли заздалегідь. Складають все до рюкзака, і чимчикує моряк до свого судна. «Дивися там, — напучує на прощання дружина, — не роздавай харчі наліво й направо, бо потім самому не стачить, голодуватимеш»...
«Що за нісенітниця? — запитає хтось. — Добре відомо, що моряк споконвіку не думав про своє забезпечення харчами: на суднах завжди було колективне харчування коштом судновласника; саме він і піклувався, щоби на камбузі під час рейсів було що варити і смажити. З якого часу моряків переведено на самозабезпечення харчами?». Нещодавно. Якщо точніше, з 1 січня нинішнього року. Тобто з дати, коли набрав чинності новий Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб». Ні, закон такого самозабезпечення, звичайно, не передбачає. То вже запопадливі чиновники підвели під нього оте колективне харчування екіпажів суден, коли віднесли його до категорії «додаткове благо». І обклали відповідним податком — 13 відсотків від вартості, як і зарплату. Ось і думає-гадає моряк: чи сідати за загальний стіл, чи їсти десь у закутку щось із власних запасів? Може, останнє вигідніше? Бо спільне воно і є спільне: у когось апетит удвічі більший, ніж у тебе, а чи щось там, дивись, прилипне до рук тих, хто ті продукти заготовляє, зберігає, видає, готує з них страви...
Досі як було? Стосовно моряків, що працювали на суднах під українським прапором, все регулювалося постановою Кабміну від 1999 року «Харчування замість добових». Ще раніше, в 1955 році, було затверджено й зареєстровано відповідними державними органами «Інструкцію зі статистики заробітної плати», якою витрати на колективне харчування плавскладу річкового, морського і рибопромислового флоту країни прирівнювалися до добових витрат у відрядженнях і не входили до фонду оплати праці. А отже, і не оподатковувалися як доходи членів екіпажів. Це й зрозуміло.
Світова і вітчизняна практика судноплавства свідчить: оскільки робота суднових екіпажів аж надто специфічна (вони більше часу перебувають не на суші, а на воді, в рейсах), в інтересах ефективної експлуатації і підтримання належного технічного стану суден, безпеки судноплавства команда має бути звільнена від турбот про своє харчування. Це зазначає, до речі, й низка міжнародних документів. Конвенція № 68 Міжнародної організації праці, приміром, передбачає відповідальність судновласників за дотримання відповідних норм харчування й столового обслуговування команд своїх суден, хоч би в чиїй власності вони перебували — державній чи приватній. До того ж за рахунок не моряків, а судновласників. Та й просто здоровий глузд підказує: хіба може моряк сам себе харчувати? У нього й можливостей таких немає: то зарплату ще не видали, отримає її, аж коли повернеться з рейсу, то тижнями на берег не сходить. Хіба що справді залишається заздалегідь, ще до виходу в рейс, вдатися до сушіння сухарів та соління сала...
Та й потім: чи справді то була така нагальна потреба — вводити податок на колективне харчування моряків? Може, то вже так треба для наповнення бюджету, що без зазначеного податку ну ніяк не обійтися? Ось деякі розрахунки.
Торік сума коштів, витрачених підприємствами на безплатне харчування членів екіпажів суден морського флоту, що працювали в межах територіальних морських вод і на внутрішніх водних шляхах України, становила майже 6,6 мільйона гривень. 13 відсотків від них, неважко підрахувати, — це приблизно 858 тисяч гривень. З огляду на зведений бюджет країни сума, погодьтеся, мізерна. А для кожного моряка зокрема —істотний грошовий мінус. Тим більше, коли врахувати, що йдеться про флот, який працює в наших водах, а заробітна плата на таких суднах аж ніяк не така, якої для моряків вимагає, скажімо, Міжнародна федерація транспортників.
Створена чиновниками абсурдна ситуація не могла не обурити трудові колективи моряків і річковиків. Низку листів, звернень направили на адресу державних і профспілкових органів, зокрема, АСК «Укррічфлот», ВАТ «Українське Дунайське пароплавство», управління «Чоразморшлях», деяких морських портів. Пакет відповідних документів розробили Центральна рада профспілки працівників морського транспорту України та Держдепартамент морського і річкового транспорту. Його подано до Мінтрансу з тим, щоб міністерство ініціювало перед Кабміном та Верховною Радою питання про внесення змін і доповнень до відповідних законодавчих актів, які чітко визначали б права членів екіпажів морського та річкового флоту на безплатне харчування, вартість якого не входила б до складу доходів моряків і не підлягала оподаткуванню. Всі витрати на безплатне (для моряків) харчування мають нести підприємства, де ці люди працюють. Так, як це є у всіх інших країнах.
Одеса.