Володимир ЛИС: «Голова колгоспу з Вінниччини за мої прогнози пропонував порося і гарну зарплату»

Ще о восьмій годині ранку 26 грудня минулого року синоптик-аматор з Луцька Володимир Лис передбачив снігопад у перший день 2004 року, 28-го — холодне закінчення березня, а вже у Святвечір міг розповісти про погоду в переддень зустрічі 2005 року. Його річні прогнози погоди збуваються на 75—80 відсотків. І це просто вражає. Не дивно, що, крім обласної газети «Волинь», де Володимир Лис працює редактором відділу державного будівництва, їх друкують десятки інших періодичних видань, у тому числі й «Голос України».

— Отже, Володимире Савовичу, погода у травні 2004-го була «написана» немов по вашому сценарію. Та й у січні-лютому також. У цьому могли переконатися читачі нашої газети, познайомившися з вашим прогнозом, опублікованим у «Голосі України» 25 лютого. Багато хто з них пише просто вам. Кажуть, вашій пошті може позаздрити будь-яка зірка естради.

— Музикою, співом цікавляться багато хто, погодою — всі. У точному її прогнозі зацікавлені працівники сільського господарства, комунальники, транспортники, геологи, ті ж артисти, які дедалі частіше виступають на стадіонах. Про що ми любимо погомоніти? Звичайно, про погоду. Річних прогнозів нині ніхто не дає. Ось я й зайняв цю інформаційну нішу. Понад тисячу листів одержав за останніх п’ять років. Серед них є і від читачів газети «Голос України». Дехто з них чомусь уявляє мене столітнім, ну принаймні

90-літнім сивобородим старцем, що перегортає середньовічні фоліанти. Хоча мені ще треба дожити до пенсійного віку. Здебільшого люди просять надіслати прогноз, поділитися методикою спостережень, дякують за допомогу.

— А як справи з гонорарами?

— Зазвичай все закінчується моральним заохоченням. Керівництво комунальної служби одного з районів міста Миколаєва якось подякувало за точний довгостроковий прогноз. Схожі листи надсилали бізнесмени з Києва, Черкас, інші громадяни. Один голова колгоспу з Вінницької області написав, що мій прогноз допоміг його господарству зібрати гарний урожай. Пообіцяв нагородити мене за це поросям і прийняти у свій колгосп як штатного завбачника. Одного разу, щоправда, я все-таки отримав за свою роботу цінну винагороду — мішок цукру. Це Волинська обласна дослідна сільгоспстанція віддячила за мою підказку. Того року вони не встигли вчасно посіяти цукровий буряк. Прочитавши мій прогноз, дуже сприятливий для вирощування цієї культури, на станції ризикнули продовжити сівбу й одержали чудовий урожай.

— Прогнози погоди — ваше основне захоплення?

— Я народився і виріс на невеличкому волинському хуторі неподалік від Згоранського озера. У краї казок і дивних легенд. Це, природно, не могло не позначитися на моїй долі. Як і деякі мої земляки з Любомльского району, я почав писати книжки. Сповідую літературу нової реальності. Це сплав реальності з фантастикою і навіть містикою.

— Ваше захоплення прогнозуванням погоди має зв’язок з вашою літературною діяльністю?

— Безумовно. І там, і тут я намагаюся проникнути за межу світу, який ми розуміємо, довідатися й описати те, що через інерцію нашого мислення ми противимося сприйняти. Ви вже казали, що підтверджуваність моїх прогнозів була дуже висока. Але серед сотень людей, що написали мені листа, не було жодного професійного метеоролога. Хоча, здавалося б, вони перші мають постукати в мої двері хоча б для того, щоб «викрити» моє «шарлатанство».

А методику прогнозування мені розповів у 1985 році випадковий попутник у Володимирі-Волинському. А йому її передав дід. На жаль, я тоді навіть не запитав, хто він і звідкіля. Згодом у 1988 році прочитав про такий само метод прогнозування в замітці фенолога з досить незвичним прізвищем Войтухна. Згадав, що в нашому селі Згорани один чоловік теж так визначав погоду, та й моя бабуся Пелагея вміла вгадувати, якими будуть зима і літо. Ох, коби мені тоді нинішній розум! Розпитав, дізнався б усе до дріб’язку. А так надто вже багато загублено. Хоча я і запам’ятав дещо з бабусиних розповідей.

— То в чому суть вашого методу прогнозування?

— У спостереженні за погодою в період з 26 грудня по 6 січня включно. Де кожний з цих 12 днів відповідає певному місяцю року. Виконувати цю роботу потрібно з 8-ї ранку до 8-ї вечора. До того ж погода кожних чотирьох годин протягом цього часу «проектує» погоду відповідно першої, другої і третьої декад.

— І за чим потрібно спостерігати?

— Насамперед за опадами. Сильні вони чи ні, коли почалися і коли закінчилися, відкіля прийшли, дощ чи сніг. Їх напрям може вказувати хід майбутніх циклонів. Другий чинник — температура, третій — вологість повітря. Важливе значення має напрямок вітру. Південний обіцяє теплу погоду, навіть коли на вулиці не зовсім тепло, північний — холоднечу, західний — мінливий характер погоди, східний — схильність до посухи, тривалу відсутність опадів. Це головні чинники, а є ще десятки інших, на які також потрібно звертати увагу. Наприклад, стан кори дерев, поводження птахів тощо.

— А чому саме з 26 грудня по 6 січня?

— 26 грудня — свято Спиридона Сонцеворота. Кажуть, що в цей день починається поворот природи до літа. З цього приводу я звертався по роз’яснення до науковців. Отож один з них сказав, що є спірна теорія про те, що в останні дні грудня і перші дні січня формується модель погоди Європи на цілий рік. І розташована ця кухня погоди в Північній Атлантиці у трикутнику (знову трикутник!) між Гренландією, Ісландією та островом Ян-Майєн. Місця там украй суворі і загадкові. За рік буває лише 5—6 сонячних днів, погода міняється декілька разів на добу. Але що далі від Північної Атлантики, то менша ймовірність точного прогнозу. На жаль, метеорологи та географи скептично ставляться до цієї гіпотези. А я вирішив спробувати.

Загалом мій прогноз більш-менш точно справджується в радіусі 150 кілометрів від пункту спостереження, тобто Луцька. Вплив атмосферних процесів на схід України ще треба уважно досліджувати. Певні висновки й узагальнення можна зробити, й посилаючись на таке авторитетне видання, як «Повне зібрання російських літописів» у двадцяти томах, таке цікаве дослідження, як «Тисячолітній літопис надзвичайних явищ природи», випущене 1988 року московським видавництвом «Мысль», а також «Зведення західноєвропейських і скандинавських хронік», видане у Санкт-Петербурзі.

— І що розповіли вам ці розумні книги?

— Якщо казати про погоду другого тисячоліття загалом, то в ній слід зазначити декілька великих періодів. З VІІІ по XІІІ століття продовжувався так званий малий кліматичний оптимум, коли зими були м’які, а літо тепле. Відповідно до хронік тих років, у період з 1150 по 1200 рік в Європі було лише п’ять морозних зим. Сьогодні, коли чуєш нарікання про так званий «тепличний» ефект, починаєш думати, а який ефект був у VІІІ—XІІІ століттях? Тоді ж не було ні мільйонів автомашин, ні теплових і атомних електростанцій, а нинішні явища схожі на ті.

А ось із XІІІ століття почалося поступове похолодання, і в наступному, XІV, настав період, названий малим льодовиковим. Він тривав до середини XІX століття. А тепер, якщо уявити, що триває «другий малий кліматичний оптимум», котрий повторює тенденції першого, то слідом за зливовими періодами кінця ХХ — початку ХХІ століття повинні прийти півтора-два десятиліття дуже теплих, спекотних років у всій Європі. Але це буде не раніш як за 10—15 років.

— То який висновок із усього цього напрошується?

— Що погода має дуже багато закономірностей, її ніби хтось проектує на рік, десятиліття, століття. Той, хто наважиться прийняти це як наукову гіпотезу, зробить переворот у довгостроковому прогнозуванні синоптичних явищ.

Отож, не повторюючи цілком свій прогноз на 2004 рік (він був опублікований у «ГУ» 25 лютого), скажу, що літо буде досить дощове, особливо липень. Теплі — перша половина вересня і жовтня. Прихід зими очікується на початку листопада, а її тимчасовий відступ — у середині грудня.

Пропонуючи прогноз, застерігаю, що згідно з методикою він може збуватися в радіусі 120—150 кілометрів від точки спостереження, тобто Луцька. Хоча досить часто підтверджується не лише по всій Україні, а й у сусідніх з нами Білорусі, Польщі, південно-західній частині Росії. Звичайно, з певними часовими й територіальними поправками.