Тепер уже пізно вгадувати — добре то було чи не дуже, але факт. Після реформування колективних сільськогосподарських підприємств всюдисущі «ніжки Буша» потіснили з ринку м’ясо вітчизняного птахівництва. Тільки у Миргородському районі громадські ферми, на яких утримувалися понад 200 тисяч курей, гусей та качок, канули в небуття. У скрутному становищі опинилося й Миргородське, тоді ще міжгосподарське інкубаторно-птахівниче підприємство. Ніде було брати інкубаційні яйця. Що робити? Сказати правду, і понині не в кожному з довколишніх районів на те ніби й просте, а насправді каверзне питання знайшли правильну відповідь.
Наділений дорогоцінним чуттям нового, директор Миргородського інкубаторно-птахівничого підприємства Іван Безлунний недовго і чухав потилицю. У збанкрутілих реформованих господарствах узяв у оренду землю, спорожнілі тваринницькі приміщення й організував спочатку одну, а потім і другу ферму племінних гусей великої сірої породи.
Не обійшлося і без чиновницького опору та лукавих підступів ласих до чужого добра пройдисвітів. Всього бувало. Не було тільки такого, щоб підприємливого Івана Михайловича у доброму ділі не підтримували голова райдержадміністрації Павло Кандиба, тодішній голова районної ради Микола Шапочка і теперішній його наступник Іван Капустян, а за їх прикладом й інші керівники району, депутат обласної ради від Миргородського району, який на той час очолював Полтавську облдержадміністрацію, Євген Томін.
Підприємство власним коштом придбало нове технологічне обладнання, налагодило виробництво кормів, запровадило рекомендації науковців, ринкові форми організації та оплати праці. Роки, звісно, видавалися різними. Так хоч би як там було, а щороку на підприємстві виводять близько ста тисяч голів молодняка свійської птиці. Від початку року самих тільки дефіцитних в усій окрузі гусей великої сірої породи реалізували близько 70 тисяч голів. Продаж гусей триває. Їх купують шанувальники гусятини не тільки з усієї Полтавщини, а й із сусідніх областей...
За рахунок чого тепер уже приватному орендному сільськогосподарському інкубаторно-птахівничому підприємству вдається зводити кінці з кінцями, не мати боргів, розширити виробництво, а водночас і виділяти кошти на задоволення соціальних потреб колективу, допомагати школі, лікарні, ветеранським організаціям? Насамперед за рахунок ефективного використання кожного з 560 гектарів орендованої землі. Підприємство має два зернозбиральні комбайни, які, до слова, вже готові жнивувати, чотири трактори з набором причіпних знарядь. Навіть у неврожайному для озимих культур минулому році в господарстві Івана Безлунного за рахунок ярини збір зерна в середньому з гектара був набагато більший, ніж у сусідніх господарствах. Тим часом корми власного виробництва у 4—5 разів дешевші від купованих у комерційних структур. Вісім тисяч своїх племінних гусок-несучок сповна задовольняють потреби в інкубаційних яйцях. А решта, як мовиться, справа техніки і людського сумління.
У колективі створено таку морально-психологічну атмосферу, в якій людина просто не може інакше, ніж свідомо, осмислено і ефективно трудитися. Приклади саме такої роботи показують інженер Іван Панченко, зоотехнік Любов Нікітіна, бухгалтер Галина Суханова, оператори Лідія Бабич, Лідія Терлова та інші трудівники.
За великий особистий внесок у відродження сільськогосподарського виробництва взагалі і птахівництва зокрема Іван Безлунний удостоєний почесного звання заслуженого працівника сільського господарства України. Він нагороджений Грамотою та нагрудним знаком Кабінету Міністрів України «Кращий роботодавець року», а жителі приміського села Вовняни вже кілька разів поспіль обирають його своїм депутатом до районної ради. Такому довір’ю могли б позаздрити претенденти і на більш високі виборні посади.