Дві трагедії Нової Слободи

...Оскаженілі від нищівної поразки, завданої їм напередодні народними месниками поблизу села, фашисти вирішили відігратися на мешканцях партизанського «розплідника». Гітлерівці на світанку наступного дня — на Івана Купала — оточили село, що спало. І тільки-но перші сонячні промені позолотили шпиль церкви, як уранішню тишу розірвали черги сотень німецьких автоматів і кулеметів, і на Нову Слободу звідусіль сипонула свинцева злива. Потім фашисти з автоматами наперевіс пішли «в наступ»: вривалися в оселі, змітаючи все на своєму шляху смертельним шквалом. Того страшного вікопомного дня від рук німецьких катів загинуло 586 новослобідців. Найстаршому з них виповнилося 87 років, наймолодшому — не минуло й тижня від народження. Бійня скінчилася далеко пополудні. Угамувавши свою звірячу лють, недолюдки залишили після себе сотні понівечених тіл, землю, наскрізь просякнуту морем крові, та заграву небаченої пожежі...

Однак цей кривавий банкет виявився не останнім для згорьованого лихоліттям села. Чотири з половиною роки потому, в листопаді 46-го, Бог послав на долю багатостраждальних новослобідців нове, не менш страшне, випробування.

Наприкінці листопада до Путивля прибув командирований Сумським обкомом партії відповідальний працівник облуправління Міністерства заготівель Рубан. Мета —перевірка своєчасної сплати населенням податків та вибивання заборгованості з недбайливих платників. І треба ж трапитися такому, що об’єктом своєї «високої» місії партійний гість обрав Нову Слободу — найбільший довоєнний сільський населений пункт району. Наперед знаючи, що практично всі її мешканці ті, хто пережив або чиї родини постраждали в першій трагедії, а також сім’ї військовослужбовців — були звільнені у повоєнні роки від податків. Та Рубан зібрав групу таких, як і сам: інспектор мінзаготівель Банний, працівник райспоживспілки Киреєв, відповідальний працівник Бахтін, заступник директора Путивльського маслозаводу Заруцький. На місці лави «непримирених» поповнили голова сільради Дєдков і голова колгоспу імені Кагановича — Андреєв. «Продовольчий» загін відразу розпочав свою каральну акцію. Та звернімося до фактів, засвідчених документами.

Увірвавшись до будинку Т. Воліна, «уповноважені» за лічені хвилини поставили все у ньому з ніг на голову, «реквізували» «надлишки», та ще й на згадку надавали господареві добрячих стусанів. Певно, в пам’ять про трьох синів, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Далі — більше. У сім’ї П. Пікулєва з війни не повернувся єдиний син. Однак це ні на мить не зупинило «соколів» — вони винесли звідти останні припаси, заготовлені на зиму: 110 кілограмів зерна та кілька кілограмів овечої вовни.

Даремно намагався зупинити непрошених гостей і К. Черняков, син якого загинув під час форсування Вісли. Забрали все: сало, овечі шкури, вовну.

Людський лемент і сльози лише розпалювали «заготівельників». Микола Кошелєв, наприклад, який благословив на захист Вітчизни шістьох своїх синів, був також звільнений від усіх оброків. Однак не зглянулися на це «експериментатори»: вони разом з продовольством прихопили на «згадку» сімейну реліквію — золоту прикрасу. Не пожаліли й удову (її чоловіка фашисти розстріляли під час попередньої трагедії) Анастасію Тішаєву з двома малюками на руках. «Підмели» хатні засіки, як кажуть, до блиску: забрали останній кусень сала, кілька пудів зерна, півдюжини овечих шкур, не залишивши сім’ї бодай одного шансу на виживання упродовж довгої лютої зими. Коли ж старенька мати грудьми стала на захист експропрійованого добра, «упирі-заготівельники» добряче побили її, а потім разом з невісткою і дітьми босоніж вигнали з хати на сніг і мороз. А самі, зачинившись зсередини, обмивали свої «подвиги» до самісінької півночі, після чого вляглися спати.

Загалом того дня партійці-реквізитори прирекли на голодну смерть близько 25 сімей новослобідців — майже третину з тих, хто почав відроджувати сплюндроване гітлерівцями купальської ночі повоєнне село. Та на їхній захист став тодішній прокурор Путивльського району — Пилип Рожков. Наступного ранку він написав до обласної прокуратури, Сумського обкому і Путильвського райкому партії три доповідні записки про безчинства «посланця» обкому Рубана, вимагав притягти увесь «продзагін» до найсуворішої відповідальності. А сам по гарячих слідах порушив проти перевертнів кримінальну справу. Ось витяг з однієї з тих доповідних: «...Бригада з 12 чоловік провела в Новій Слободі цілий ряд незаконних вилучень продукції та майна у громадян, била їх і ображала. Причому поголовні обшуки здійснювались у громадян, котрі були звільнені від будь-яких поставок і податків. Вимагаю негайно вжити заходів до Рубана та його спільників, а все награбоване ними майно терміново повернути постраждалим...»

Відправивши доповідні за призначенням, прокурор не чекав рішення обласної влади, не зволікаючи помчав з власноруч виписаним ордером на арешт та кількома міліціонерами в Нову Слободу, щоб надіти наручники передусім на партійного «уповноваженого». Однак той, завчасно попереджений кимось з Путивля, встиг накивати п’ятами під крило обласних партійних вождів. На щастя, втік без награбованого, яке під наглядом районного прокурора повернули потерпілим.

Мужність і сміливість прокурора Пилипа Григоровича Рожкова у сталінські часи репресій це — справжній подвиг.

Крім П. Рожкова у цій історії є ще один ангел-хранитель. Це один з його наступників — Василь Васильович Похілько. Саме він, переглядаючи старі архівні матеріали ще в доперебудовні часи, натрапив на вицвілу від часу папку з грифом «Цілком таємно». У ній зберігалися копії матеріалів про новослобідські злодіяння перевертнів. Похілько довгі роки зберігав папку за сімома печатками. І лише перед виходом на пенсію, коли Україна вже стала незалежною, дістав її на світ Божий.

Сумська область.