Так далі жити не можна!

Украй важкий і тривожний період переживає нині народ України. У цьому постійно переконуєшся, працюючи у виборчих округах у дні прийому громадян, на численних зустрічах з виборцями, наприклад, на Сумщині.

Характерними проблемами для більшості громадян є гостра нестача коштів для елементарного існування родин — простіше кажучи, бідність, відсутність можливостей і умов для заробляння таких коштів, тобто безробіття. Влада наступає на соціально-економічні права громадян, соціальні гарантії й пільги. Водночас триває невпинне зростання цін на товари першої потреби, у т. ч. на хліб, ліки, житлово-комунальні послуги, паливо.

Через зруйнований народногосподарський комплекс життя більшості населення систематично погіршується на тлі постійного різкого збагачення експлуататорських класів, поглиблюється майнове розшарування. Люди пограбовані і принижені. Захисту в органах місцевої, та й центральної влади вони не знаходять. Влада нав’язує один вихід — боротися за своє виживання.

На жаль, результат цієї боротьби, приміром, на тій же Сумщині, дуже сумний. За смертністю і самогубствами — на першому місці по Україні, а за народжуваністю — на останньому. Зникають десятки сіл. Не використовується близько 500 тис. га орних земель. Зруйновані або простоюють сотні підприємств і господарств. Паралізована соціальна сфера. Процвітає корупція. У пошуках кращого життя тисячі родин змушені залишати рідні краї.

На превеликий жаль, повсюдно реальністю стали болячки капіталізму: безробіття, убогість, жорстока експлуатація праці капіталом, злочинність, проституція, невпевненість у завтрашньому дні. Влада стала безконтрольною. Не влада для народу, а народ для влади.

Це конкретний підсумок і оцінка так званих демократичних реформ, проваджуваних з українським суспільством в останні 13 років на основі ліберальної й соціал-демократичної ідеології. Більшості громадян незрозуміло, чому повний провал курсу буржуазних реформ в Україні влада намагається показати як стабілізацію з високими темпами зростання в економіці.

Насправді ж практика засвідчила, що українські реформатори здатні не творити, а руйнувати, і на цій основі вирішувати проблеми особистого збагачення за рахунок пограбування основних верств населення. А владу вони використовують як інструмент розподілу багатств на свою користь.

Під виглядом приватизації ліберали-реформатори розікрали загальнонародну власність на основні засоби виробництва, що забезпечувало за радянської влади добробут усіх громадян. Вони сконцентрували цю власність у руках вузького прошарку новоявленої кримінальної буржуазії.

У свою чергу, ця кримінальна буржуазія, через її економічне панування, зосередила всю політичну й державну владу в руках декількох кланів. Ці клани борються між собою за провідні державні позиції, за місце під сонцем, називаючи це демократією. Насправді ж, використовуючи гасла соціальної справедливості, прав і свобод людини, заграючи з ветеранами й молоддю, з іншими верствами громадян, необуржуазія намагається облудною демагогією підкорити їх своєму впливові, відвести їм роль сліпого виконавця антинародного курсу проваджуваних реформ.

Що ж робити? Де вихід? Хто зможе і зацікавлений вирішувати проблеми на користь більшості громадян України?

Суспільно-історичний розвиток показує, що жодна з політичних партій, які сповідують лібералізм, не здатна до розв’язання назрілих важливих проблем на користь бідної більшості населення, і за своєю природою й цілями не зацікавлена в цьому. Усі партії, що стоять на позиціях лібералізму, є виразниками й захисниками інтересів багатої панівної меншості.

Це їхніми зусиллями й політичними маніпуляціями українське суспільство розділене на бідних і багатих. Установлено класове панування капіталу над найманою працею, над трудящими, що має на меті збагачення будь-якою ціною. В ранг державної політики зведено націоналізм і антикомунізм. Грубо порушуються права людини, свобода слова. Основні засоби масової інформації обслуговують владу.

У цих умовах єдиною політичною силою, що протистоїть олігархам, може бути організація однодумців, які стоять на позиціях гуманізму, соціальної справедливості, тобто на позиціях комуністичних ідей.

Комуністи відстоюють пріоритет загальнонародної власності на основні засоби виробництва. Вони вимагають забезпечити матеріально вільний розвиток кожної людини як умову вільного розвитку всіх членів суспільства. Для цього необхідно ділити суспільні багатства не за законами ринку, а за принципом соціальної справедливості, як багатство всього народу, а не жменьки багатіїв.

Суспільство, а не Президент має формувати й контролювати державну владу знизу догори, включаючи Президента, уряд, парламент, суди, прокуратуру і т. д. Головною умовою для виходу України з кризи і реальної ліквідації бідності, безробіття та інших соціальних лих комуністи вважають проведення націоналізації базових галузей промисловості, землі, виробництва горілчаних і тютюнових виробів, зовнішньої торгівлі. Балачки про боротьбу з криміналом і корупцією треба змінити на конкретну й нещадну боротьбу з цим злом.

Державна влада в Україні повинна служити національним інтересам, а не інтересам інших держав. З цією метою справжнє народовладдя має здійснюватися через систему рад трудящих, як найефективнішу форму організації влади.

І тільки на основі відновлення і розвитку народногосподарського комплексу з’явиться можливість значно збільшити надходження до бюджету України, приступити до вирішення соціальних проблем, підвищення реальних доходів населення, піднесення якості життя громадян до загальноєвропейського рівня.

Усі ці вимоги становлять загальнолюдські цінності й покладені в основу Програми Комуністичної партії України. Вони відповідають усім вимогам і сподіванням мільйонів громадян України. Жодна інша партія в Україні по суті своїй щиро не може висувати, відстоювати і здійснювати вимоги щодо захисту інтересів трудящих, тому що в кінцевому підсумку всі інші партії переважно стоять на позиціях захисту буржуазної диктатури і приватної власності на основні засоби виробництва та землю.

З метою виходу України із системної кризи, виконуючи свою особливу історичну роль у суспільстві, Комуністична партія України ще 1999 року, з допомогою фракції комуністів у Верховній Раді, виступила ініціатором проведення політичної реформи в Україні. Особливе місце в цій реформі відведено прийняттю закону про пропорційну систему виборів до рад усіх рівнів.

Головною метою політичної реформи на початковій стадії, за яку борються комуністи, є ліквідація кримінальної диктатури, як системи влади, як основної передумови для наступних конкретних демократичних перетворень в інтересах народу і, насамперед, для підвищення його добробуту.

Показавши своє справжнє обличчя й нутро, ховаючись за опозиційними гаслами, проти політичної реформи виступили фракції «Наша Україна» і БЮТ. Їхня істинна мета реформи — змінити поганого Президента на свого хорошого, законсервувавши всі форми і методи проваджуваного нині антинародного курсу реформ. Характерно те, що їхні лідери вже були при владі і пішли з неї не за своїм бажанням, а з гучним політичним і кримінальним скандалом, фіналу якому нема й досі.

На тлі різкого загострення боротьби олігархічних кланів за владу і переділ власності як прихильники Президента України, так і псевдоопозиційні сили, що об’єднуються довкола «Нашої України» і БЮТ, вістря боротьби спрямовують проти Комуністичної партії, вдаючись до демагогії, наклепу і погроз.

Усі політичні трюки «нашистів» і БЮТ є не що інше, як спроба одурити народ України, уникнути відповідальності за розвал народногосподарського комплексу країни і зубожіння основної частини населення, оббрехати Комуністичну партію — єдину політичну силу, що заважає здійснити їм свої плани з подальшого ускладнення відносин з Росією та поневолення України блоком НАТО і США.

Вихід із кризової ситуації для народу України є — це згуртування зусиль трудящих, усіх прогресивних сил для боротьби за усунення від влади антинародного режиму, недопущення перемоги на президентських виборах у 2004 році ставлеників кримінально-олігархічних кланів, за зміну суспільно-політичного ладу. За максимальної підтримки народом цілей Компартії перемогу соціальної справедливості в Україні буде забезпечено. Так далі жити не можна!