Бурхливий спурт промисловості, нестримне зростання цін на нафтопродукти, ялтинські домовленості стосовно подальшого розвитку ЄЕП (Єдиного економічного простору) — одразу й не пригадаєш такого перенасиченого подіями та емоціями травня.
Ідею узагальнено
Таке спостерігалося хіба що 1989 року, коли відбувся перший з’їзд народних депутатів. Пригадуєте — Сахаров, Собчак, Станкевич... Тоді, так само, як і тепер у Лівадії на пленарному засіданні глав держав — учасниць ЄЕП, політики намагалися узгодити купу паперів, обговорити безліч пропозицій, проаналізувати низку ідей, але, як полюбляли тоді говорити, консенсусу не знаходили. Через п’ятнадцять років президенти Росії, України, Білорусі та Казахстану поставлять на порядок денний не менш дискусійну проблему: яка має бути нормативно-правова база ЄЕП? Або, як висловився Володимир Путін, економічна хартія взаємодії. Він вважає, що серед пріоритетних питань мають бути узгоджена зовнішньоторговельна політика, формування спільного митного тарифу, єдиного конкурентного середовища і створення єдиного регулюючого органу. Але так вважають не всі.
Бо російська економіка — не те саме, що наша. Українська промисловість і сільське господарство більш залежні від інвестиційного та сировинного імпорту, а російський експорт значно переважає над імпортом тощо. Мало того, російські товари в нас дорожчають, тоді як наші в росіян, навпаки, дешевшають, навіть коли курс рубля міцнішає щодо гривні. Очевидно, що спільним митним тарифом тут не обійтися, потрібно погоджувати курсову політику обох чи то пак чотирьох країн. Інакше що то буде за добросовісна конкуренція!
Але ж обмінний курс, фігурально кажучи, це — градусник під пахвою економіки, що вказує, зокрема, і на стан бюджетної та кредитно-грошової політики країни. Як досягти рівноправних умов для чотирьох економік і спільного температурного режиму, не порушивши національних валют, — запитання місяця, яке постало перед розробниками нормативно-правових підвалин ЄЕП. Прагматично налаштовані економісти-аналітики не знають відповіді. На їхню думку, без запровадження єдиної валюти досягти результату неможливо. Та якщо гроші матимуть однакову ціну, хтось апріорі буде обмежений у праві одержувати власні доходи, самостійно проводити бюджетну, податкову, кредитну політику. Здогадайтесь, хто?
Конкретне партнерство
На думку нашого Президента, створення нормативно-правової бази ЄЕП слід починати зі створення зони вільної торгівлі без усіляких обмежень, для чого досить підготувати 13 документів. Забобонна цифра. Але нічого страшного, якщо згадати, що 1993 року Україна підписала першу угоду з РФ про створення такої зони, яку так і не втілили в життя, або угоду, підписану в рамках СНД, яка не діє. Утім, Росія й так є найбільшим конкретним торговельним партнером України. У травні можна було побачити чимало спільного між нашими країнами: від шахтарських протестів з приводу невиплати заробітної плати — до штучних банкрутств підприємств, що готуються до приватизації.
Про спільність україно-російських інтересів у травні дуже вчасно нагадала «Північсталь», яка, судячи з усього, складатиме конкуренцію під час конкурсу з продажу «Криворіжсталі». Якщо згадати, що претензії росіян на купівлю лідера на ринку чорної металургії України підкріплюються оборотом, який перевищує доход «Інвестиційно-металургійного союзу» Віктора Пінчука та Ріната Ахметова, то не зважати на це означало б легковажити. Мільярдний кредит для придбання металургійного лоту для «Північсталі» взяти не проблема, а союзник для виконання сировинних інвестзобов’язань, найімовірніше, й сам уже відгукнувся. Адже придбання у власність найліквідніших активів української металургії — це вже конкретний бізнес.
Виразно, але вже з іншого боку стан конкретного партнерства між бізнесменами обох країн проілюструвала ажіотажна ситуація на ринку нафтопродуктів, яка виникла у другій декаді місяця. Роздрібні ціни на бензин і дизпаливо почали зростати стрімко та безконтрольно. Міністерство економіки та з питань євроінтеграції повідомило про подорожчання російської нафти на українських НПЗ у середньому на 24—35 відсотків. Про введення російського мита на нафту. Згадали про стягнення росіянами ПДВ з експорту нафти. Запідозрили продавців у змові. Ледь не дісталося країнам ОПЕК. Але це вже й не так важливо, оскільки факт залишається фактом: уряд не запобіг завчасно ціновому струсу. Мало того, не визначив його причини навіть після того, як у регіонах розпочався ажіотажний попит. А про потребу мати на такі випадки інтервенційні запаси нафтопродуктів, імовірно, довідався лише з телетрансляції. Чого доброго, Президент країни може вирішити, що наш уряд узагалі не здатний адекватно реагувати на ринкові реалії. І дійде висновку, який для багатьох спостерігачів за лівадійськими подіями вже очевидний: український уряд не готовий до конкретного партнерства ні з росіянами, ні з європейцями, на що Віктору Януковичу натякнули минулого місяця у Брюсселі, ні з будь-ким іншим. Бо він реагує на форс-мажор, а не запобігає йому своїми діями. (Згадайте, аби не тижнева канонада під Новобогданівкою, ми і сьогодні не мали б рішення про створення державного підприємства з утилізації військових набоїв.) До того ж реакція уряду — заборона експорту нафтопродуктів — вже нагадує слона в посудній лавці. Інша річ — великий і середній бізнес обох країн. Незважаючи на форму власності, він готовий до конкретного партнерства і без втручання великої політики. Промовисте тому підтвердження в темпах економічного зростання, які вказують на те, що українці рухаються удвічі швидше за росіян.
Спільний кордон
Насамкінець про партнерство з європейцями. Перший місяць такого добросусідства з ЄС засвідчив, що наші експортери, якщо й втратять, то, по-перше, небагато, а по-друге, не назавжди. Так, ставки мита на кордоні з ЄС, вже зрозуміло, нижчі за ті, що діяли раніше (середньозважена ставка мита на промтовари знижується з 8,9 до 3,43 відсотка). За збереження загальної квоти на поставку металопродукції в ЄС на ринки нових членів Україна поставить, за словами комісара з питань торгівлі і члена Єврокомісії Паскаля Ламі, 565 тисяч тонн сталі, окрім цього — перегляне низку антидемпінгових заходів, якщо через розширення ЄС вони завдають збитків експортерам. І до того ж не слід забувати, що лише 0,3 відсотка українського експорту в країни ЄС підлягає квотуванню. Що не кажіть, а наші експортери полюбляють ці ринки, вибираючи встановлені квоти, як кажуть, достроково. І нашим експортерам небайдуже, хто саме матиме спільний кордон з Європою — Україна чи ЄЕП.
