А нас, одначе, вкотре дурять з колекцією Кенігса!
Справжній детектив розгортається нині перед нами. Точніше, таємно від нас. І це прикро. Але до діла.
...Якось аматор мистецтва Адольф Гітлер купив у вугільного короля Голландії ван Бенінгена так звану «колекцію Кенігса» — зібрання гравюр європейських майстрів XV—XVІ століть. Придбав за великі гроші (спецрахунком на купівлю відав сам Борман). Ах, Європа: в окупованій Голландії завойовник купує колекцію у простого вугільного олігарха! Як зворушливо казав тоді ван Бенінген: «Ні я не хочу обдурити фюрера, ні фюрер мене...» Тобто, оборудка добровільна і взаємовигідна. Хоча еміграційний уряд Голландії спеціальним законом заборонив угоди з Гітлером, ван Бенінгена навіть не судили після війни. Отже, мама-Голландія не вважала винним свого блудного сина.
Та, власне, Голландії, як на те пішло, колекція Кенігса й не належала. Її зібрав німецький банкір Кенігс, приятель Гітлера і спонсор книги «Майн кампф». На початку 30-х років Кенігс віддав колекцію в заставу, викупити не зміг, потім помер, а колекція потрапила до рук згаданого ван Бенінгена, а від нього, як сказано, до Гітлера. Після війни колекція як трофей опинилася в СРСР. Більша частина осіла в Москві, менша (139 малюнків, три офорти) — в Києві, у нинішньому Музеї імені Варвари та Богдана Ханенків. Звісно, погано, що нам ту колекцію понад 50 років не показували. Академік Ольга Петрова пише, що ті гравюри — справжнє свято для очей. Ольга Петрова — мистецтвознавець з європейським іменем. Їй можна вірити.
Але тут починається неймовірне. 18 березня ц. р. з’явилося Розпорядження Кабінету Міністрів України №151-р «Про повернення Урядові Королівства Нідерланди творів з колекції Кенігса». Мовляв, це вам компенсація за те, що ви постраждали від гітлеризму (про страждання чесного Бенінгена ми вже знаємо).
Справу, звісно, ініціювали голландці. Вони заявили своє право і на московську частину колекції Кенігса. Але Росія так легко не піддалась, і вже одинадцять літ воює проти такого дивного переділу трофейної власності. Між іншим, законність прав СРСР (потім Росії та України) на конфісковану власність Гітлера визнано на міжнародному рівні й підтверджена на симпозіумах з «трофейних проблем» (Нью-Йорк, 1995, Вашингтон, 1998).
Наша громадськість стривожена. Іван Дзюба назвав згадане розпорядження Кабміну «культурним шоком». А Павло Загребельний, старий солдат, сказав різкіше: «Не можна торгувати кров’ю мільйонів наших воїнів, ніякі політичні мотиви та дипломатичні жести тут не можуть бути виправданими». Справді, лише з Музею Ханенків гітлерівці взяли 25 тисяч експонатів, і фонд Бормана за це не платив, та й жоден наш уряд про повернення всього того не турбувався! А тут — така щедрість! Академік Ольга Петрова надіслала листа Володимирові Литвину. Він відповів швидко: «Щиро поділяю вашу стурбованість проблемою збереження в Україні унікальної колекції Кенігса». Комітет ВР з питань культури і духовності розглянув проблему й визнав: дії Кабміну є порушенням статті 14 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей», інших законів України. Лесь Танюк надіслав депутатський запит Генпрокурору України та Прем’єр-міністру В. Януковичу: прошу скасувати Розпорядження Кабміну й створити українсько-голландську групу експертів для вивчення та погодження всіх питань. Відтоді минув місяць. Ні прем’єр, ні Генпрокурор не відповіли.
Прикметно, що колекцію Кенігса отак підкилимно-поспішно намагаються зіпхнути з рук, так і не показуючи навіть мистецтвознавцям. Чи не тому, що вже нема чого показувати?
