Наприкінці цього тижня стало відомо, що Президент України Леонід Кучма візьме участь у Стамбульському саміті НАТО. Хоча інтрига зберігається до останнього, напередодні оголошення рішення альянсу наші експерти майже не сумнівалися в такому рівні представництва. Майже однозначними були й відповіді на запитання: чи має Україна шанс потрапити у наступну хвилю розширення НАТО 2007 року?
Григорій НЕМИРЯ, директор Центру європейських та міжнародних досліджень:
— Більше виявляється ставлення не так до постаті Президента, як до якості демократії в Україні. З одного боку, країна чітко задекларувала намір стати членом НАТО. З другого, чи виконуватиме вона план дій. Це дві пов’язані речі, і мета не може бути відокремлена від процесу її досягнення. Для того щоб стати членом НАТО, недостатньо зробити військову реформу, треба реформувати всю країну. На мою думку, головне не те, відбудеться таке запрошення чи ні. Важливо, щоб на саміті в Стамбулі було підтверджено прогрес у виконанні Україною плану дій. Щодо нашого можливого вступу до НАТО, то за найоптимістичнішого прогнозу такий період для України може бути між 2008 і 2011 роками. Але, повторю, важливий не так рік, коли це відбудеться, а сам процес послідовності в наближенні до цієї дати.
Олександр СУШКО, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики:
— Щодо приєднання до НАТО 2007 року, гадаю, цього, найімовірніше, не станеться. На сьогодні Україна не робить реальних кроків, щоб наблизитися до стандартів НАТО в загальнополітичній сфері. Потрібні серйозні зміни в політичному режимі України. Елементами таких змін, скажімо, можуть бути зміни системи влади чи персоналій, які перебувають при владі. Коли це станеться, тоді можна буде робити прогнози. Сьогоднішня Україна не може вступити до НАТО. Якою вона буде 2007 року, я не знаю.
Володимир ГОРБАЧ, експерт Інституту євроатлантичного співробітництва:
— Питання в тому, чи вдасться Кучмі на Стамбульському саміті зустрітися з Бушем і яка буде ця зустріч: неформальна, спеціально організована у вигляді неформальної, спеціально організована і формальна з появою перед пресою і таке інше... Зрозуміло, що США нині дуже зацікавлені у невиведенні українського контингенту з Іраку. І це є частиною американської виборчої кампанії... Але, звичайно, говорити про перспективи потрапити у хвилю розширення 2007 року не можна. Це може статися лише після зміни влади в Україні, тобто багато що залежатиме від українських президентських виборів.
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, воєнний експерт, доктор політичних наук:
— Україна задекларувала свої наміри стати членом НАТО, реалізує широкий комплекс програм у співробітництві з НАТО, і ці жести офіційного Києва, в принципі, добре відомі Брюсселю. Потенційно Україна є першим кандидатом на третю хвилю розширення альянсу. Київ має для НАТО надзвичайно важливе геополітичне й геостратегічне значення, — важливіше, ніж, скажімо, приєднання таких країн другої хвилі, як Румунія і Болгарія. Україна не тільки декларує свої наміри, а й робить внесок у колективну систему безпеки й оборони. Я маю на увазі нашу участь в стабілізаційних силах у Іраку. Такого контингенту (за кількістю) не має жодна з недавніх країн-кандидатів, а нині — членів НАТО другої хвилі. І це теж є досить серйозною підставою для того, щоб розглядати Україну як серйозного потенційного кандидата у третій хвилі розширення. Гадаю, Київ має шанси отримати членство в НАТО до 2008 року. Але для того, щоб реалізувати цей шанс, однієї такої демонстрації і самих лише намірів недостатньо. Потрібна серйозна політична воля, пов’язана з подальшими кроками в набутті членства в НАТО та з необхідністю внутрішніх політичних трансформацій. Саме політична сфера сьогодні є сферою складнощів у відносинах між НАТО й Україною. Саме з цих, політичних мотивів у Брюсселя виникало багато сумнівів — запрошувати Україну на Стамбульський саміт чи не запрошувати. Ми зможемо реалізувати свої шанси набути членство в НАТО, якщо здійснимо відповідні глибокі трансформації, спрямовані на зміцнення демократії в Україні. Найперший тест, який вирішить питання, бути чи не бути Україні в НАТО,  — це майбутні президентські вибори. Вони мають бути прозорими й демократичними. Це головна вимога, яку пред’являє НАТО до України.
Євген ФЕДЧЕНКО, кандидат політичних наук, викладач Києво-Могилянської академії:
— Говорити про те, що Україні буде зроблено якісь несподівані пропозиції, навряд чи варто, незалежно від того, як відбувається діалог між Києвом та Брюсселем на нинішньому етапі і як Україна виконує План дій про співпрацю. Гадаю, у Стамбулі буде зроблено досить серйозні застереження стосовно того, як офіційний Київ має поводитися під час президентських виборів, і залежно від цього визначатимуться перспективи входження чи невходження України до Північноатлантичного альянсу: коли це може статися, на яких умовах. Сьогодні і в Україні, і за її межами розуміють, що первинним є прийняття політичного рішення щодо майбутнього України в НАТО. І це рішення залежить не лише від альянсу, а й від тієї стратегії, яку обере Україна для свого подальшого розвитку. Від того, які цінності вона не лише декларуватиме, а й сповідуватиме насправді — послідовно і беззастережно. Врешті-решт, для отримання позитивної відповіді від альянсу потрібно зробити ще одну важливу річ — раз і назавжди відмовитися від подвійних стандартів у вигляді багатовекторності у своїй зовнішньополітичній орієнтації.