Кодекс шукає спадкоємців

Цивільний кодекс України за рівнем значущості називають другою Конституцією. Але Україна ледь не останньою серед країн СНД отримала її. До цього часу чинним у нас був Цивільний кодекс від 1 січня 1964 року. Майже 13 років незалежності перша стаття цього документа смішила українців та насторожувала світ. Зокрема, у ній ішлося: «Цивільний кодекс ... регулює майнові і пов’язані з ними особисті немайнові відносини з метою створення матеріально-технічної бази комунізму(!)...» З початку року, нарешті, ми більше не будуємо «матеріально-технічну базу комунізму».

Новий кодекс спрямований на захист приватної власності. Саме на цьому ґрунтується шоста книга ЦКУ, що називається «Спадкове право». Новий ЦКУ надає перевагу спадкуванню за заповітом, в якому спадкодавець може розпорядитися належним йому майном на користь будь-якої людини. У новому кодексі є три черги спадкоємців за законом. Перша: діти, дружина і батьки, онуки та правнуки, якщо на час немає в живих їхніх батьків; друга: брати і сестри померлого, а також дід та баба померлого. У разі відсутності близьких перших двох черг на спадщину за законом претендує рідний дядько або тітка. На підтвердження цих родинних зв’язків треба надати свідоцтво про народження батьків спадкодавця та їхніх братів або сестер, у яких зазначені спільні батьки.

Відповідно до Сімейного кодексу сім’я складається із людей, що спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. За новим Цивільним кодексом такі люди належать до так званої четвертої черги спадкоємців. Але лише тоді, якщо вони жили тривалий час, як то кажуть, душа в душу, утримували спільне господарство, надавали один одному допомогу тощо. В такому разі під час відкриття спадщини треба довести, що ви проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років, це можуть бути свідчення сусідів чи інших членів сім’ї. В останню, п’яту, чергу спадкоємцями стають інші родичі померлого, аж до шостого ступеня спорідненості (двоюрідні внуки, двоюрідні племінники, двоюрідний дід або баба і так за родоводом). У цій категорії спадкодавців за законом Новий кодекс визнає утриманців спадкодавця. Це — або неповнолітня, або непрацездатна людина, яка не є членом родини померлого, але не менш ніж п’ять років отримувала від нього матеріальну допомогу, яка була для неї єдиним або головним джерелом існування. І лише тоді, коли нема жодного з претендентів і нема заповіту, майно померлого перейде у власність територіальної громади, тобто стане комунальною власністю, а не державною. Щоправда, вірогідність такого сценарію Новим кодексом зведено майже нанівець. Хіба що десь у горах помре Єті (снігова людина), тоді, напевне, безрідній істоті не буде кому залишити свій скарб. Утім, не виключено, що й тут не обійдеться без конфліктів. Зазвичай на більш-менш пристойну спадщину знаходиться чимало претендентів, які протягом років мордують один одного в судах та прокуратурах. Щоб позбавити своїх близьких та рідних сімейних чвар, краще заздалегідь скласти заповіт.

За переказами, Олександр Македонський заповів поховати його із розпростертими руками, щоб усі могли побачити, що він, володар світу, підкорювач народів, заможна людина, пішов на той світ ні з чим. Ось вони, порожні руки, і більше нічого. З цією суворою правдою життя змиритися нелегко. В нашій країні вести відверті розмови з батьками про заповіт вважається навіть недоречним. Може, це через те, що протягом багатьох років нам не було чого передавати у спадщину, окрім власних боргів (вони разом із майном також успадковуються). А може, особлива шана до батьків, що у крові кожного українця, заважала звернутися до мами або тата з проханням скласти заповіт. Розпорядитися тим, що в нас є, краще заздалегідь. Насамперед заповіт визначений як особисте розпорядження людини на випадок його смерті. Це розпорядження може не лише стосуватися долі спадщини, а й роз’яснювати волю спадкодавця щодо місця та обряду поховання, напису на пам’ятнику тощо. Новий ЦКУ встановлює два можливі види вираження волі спадкодавця, який має гроші на банківському рахунку: заповіт і спеціальне розпорядження банківській установі. До того ж закон встановлює пріоритет заповіту над розпорядженням вкладника, зробленим банківській установі.