Хазяїна обирають, або Кому правити петровським «двором»?

Здавалося б, перманентні конфлікти на Дніпропетровському металургійному заводі ім. Петровського нарешті вичерпалися. Ще на початку квітня адміністрація цього підприємства в особі керуючого його санацією Віталія Корнієвського, з одного боку, і голова профспілкового комітету ВАТ «ДМЗ» Олександр Бабченко — з другого підписали угоду про те, що можна «колективний спір... вважати вирішеним».

Тепер постприватизаційна епопея колись славетного заводу видається непорозумінням, пов’язаним з передачею свого часу потужних металургійних заводів у так зване тимчасове управління бізнесово-фінансовим структурам. Нагадаю, що завод ім. Петровського саме так і дістався компанії «Приват-Інтертрейдинг», з якою у металургів практично відразу не склалися партнерські чи просто взаємно довірливі стосунки. На відміну від державних мужів, «рядові» робітники запідозрили недобрі наміри тимчасових «керманичів». Спершу трудовий колектив цілком виправдано домагався погашення боргів із заробітної плати, а згодом і суттєвого підвищення цієї зарплати. Ще торік лицарі вогненної професії отримували тут фактично вдвічі менше від середньогалузевого рівня. Апогею конфлікт сягнув на початку нинішнього року. Коли 42 з лишком відсотки акцій ВАТ «ДМЗ», які належали державі, викупила корпорація «Індустріальний союз Донбасу», а тимчасово управляюча компанія групи «Приват» негайно ініціювала процес банкрутства підприємства, передбачивши проектом санації неминучий продаж об’єктів соціально-культурного призначення в рахунок погашення боргів.

А нещодавно відбулася ну геть ідилічна прес-конференція, яку спільно з профспілкою металургів і гірників України провели і керівники санації «Петровки» та компанії «Приват-Інтертрейдинг» Віталій Корнієвський, Віталій Тимшин і Леонід Талан. Зовні все мало такий вигляд, ніби тут справді панують злагода та спокій, і всі задоволені, далі нікуди. Хоч плещи у долоні!

Ніхто й не заперечує: робітники заводу вочевидь здобули важливу перемогу. По-перше, комітет кредиторів погодився, що продавати дитячий оздоровчий табір, базу відпочинку для дорослих та лікарню означало б цілковито нехтувати всі укази Президента, спрямовані на поліпшення медичного обслуговування населення. А по-друге, заробітну плату на «Петровці» «нарешті привели у пристойну відповідність», як хтось тут висловився. Середня на підприємстві тепер перевищила тисячу гривень на місяць. Не скаржаться ніби й робітники провідних металургійних професій. Горнові доменних печей отримують зараз щонайменше по дві тисячі, сталевари — і по дві з половиною, а оператори прокатних станів — по дві тисячі триста. Мабуть, як на нинішні часи, це непогано.

І все б нічого, та серед вимог трудового колективу були й інші, начебто не головні, а насправді досить принципові пункти. Які у вирі довгоочікуваних змін навіч спробували забути чи зам’яти. Списати, точніше, «з реєстрації» як не варті уваги. А йдеться про аргументацію металургів, коли вони доводять, що процедура банкрутства «Петровки», затіяна компанією «Приват», — фіктивна. Інакше кажучи, завод умисне перетворили на безнадійного боржника, щоб він «навіть не ворушився». Відтак робітники наполягають на компетентній фінансово-економічній експертизі. Вона або підтвердить, або спростує підозри трудового колективу. І ще. Планом санації тепер передбачається відновити платоспроможнїсть підприємства шляхом проведення додаткової емісії акцій ВАТ. Всупереч Закону «Про господарські товариства» (стаття 34), який забороняє акціонерним товариствам випускати акції для покриття збитків, пов’язаних з їх господарською діяльністю. Мало того, внесення змін до Статуту АТ, зокрема зміна розміру його статутного капіталу, Цивільний кодекс України відносить винятково до компетенції загальних зборів акціонерів, котрі тут уже два роки як не проводилися.

Ще одна халепа — наполягання координаційної ради кредиторів провести перереєстрацію вимог кредиторів. Керуючий санацією Віталій Корнієвський та розпорядник майна Леонід Талан — проти. Мовляв, чинне законодавство не передбачає. Але те, що відбувалося тут під прапором «тимчасового управління», взагалі суперечило чинному законодавству. А тим часом перереєстрація може висвітлити реальну заборгованість підприєюмства перед кредиторами. І, чого доброго, може виявитися, що меншу частку боргів патронують власне структури, підконтрольні групі «Приват».

Звідси випливає ще одна вимога трудового колективу. Тут окремо треба розповісти, як сталося, що під час роздержавлення «Петровки» 18 з «хвостиком» відсотків акцій новоутвореного АТ виявилися спірні. Ми вже писали про це. Підтвердимо лише, цей таємничо-дивний факт, справді, мав місце. Тож тепер металурги вважають, що ці акції їхні і мають бути повернуті колективу, бо «Приват» незаконно привласнив їх.

Схаменувся раптом і Фонд державного майна України. Який думає, правда, трохи інакше. Що 18 відсотків акцій справді мають бути повернуті, але не колективу, а йому, Фонду. В листі Мінпромполітики, адресованому голові профкому «Петровки» Олександрові Бабченку, дослівно читаємо таке: «На даний час держава в особі Фонду держмайна ініціювала за нововиявленими обставинами перегляд рішення Вищого Арбітражного суду України від 14.09.2000 року... У зазначеній заяві Фонд просить суд скасувати відповідне рішення та стягнути з ВАТ «ДМЗ ім. Петровського» на користь Фонду пакет акцій ВАТ у розмірі 18,02 відсотка статутного фонду цього підприємства. Тобто, на даний момент актуальним є питання повернення у власність держави пакету акцій у розмірі 18,02 відсотка...».

Виникає, звичайно, запитання, з якого дива «на даний час» давня суперечка стала «актуальною»? Та ще за умови, що претензії металургів, котрі домагаються, щоб акції повернули у їх розпорядження, начебто також безпідставні. Тільки й того, що трудовий колектив не дозволив про них забути... Скринька відкривається просто. Департамент з питань управління корпоративними правами держави у ВАТ Фонду держмайна України теж письмово і теж на ім’я голови профкому заводу все розтлумачив. Повідомивши, що (далі цитуємо) «за результатами проведеного Фондом держмайна конкурсу з продажу належного державі 42,26 відсоткового пакету акцій ВАТ «ДМЗ» переможцем визнано корпорацію «Індустріальний cоюз Донбасу», яка взяла на себе зобов’язання здійснити програму технічної реконструкції виробництва та впровадити прогресивні технології на підприємстві, що дозволить збільшити обсяги виробництва, що в свою чергу приведе до відновлення платоспроможності підприємства. Але керівництвом заводу та реєстроутримувачем свідомо затримується передача прав власності на проданий державою пакет акцій корпорації «ІСД».

Ви зрозуміли? Затримується, бо коли 18 спірних відсотків акцій справді законно перебувають у розпорядженні нині все ще управляючої заводом компанії, то разом зі своїми для неї це перевага. Це означає, точніше, що «ІСД» з його купленими 42 відсотками нічого, даруйте, у Дніпропетровську «ловити». Як то кажуть, гуляй, Васю, та їж стружку...

То яка справді ситуація на цей момент? Про неї дізнаємося з того самого листа Мінпромполітики, який надійшов до профкому «Петровки». Читаємо: «Беручи до уваги повноваження, які надані прокуратурі Законом України «Про прокуратуру», Фонд державного майна України звернувся до Генеральної прокуратури з проханням вжити заходів щодо надання йому всіх необхідних фінансових документів на предмет встановлення реальності та обгрунтованості існуючої кредиторської заборгованості з метою їх перевірки та з’ясування структури заборгованості. Одночасно Фонд держмайна листом звернувся до голови Господарського суду Дніпропетровської області з проханням вжити заходів, спрямованих на зупинення процедури розгляду та затвердження плану санації до закінчення перевірки Генеральною прокуратурою України».

Що ж воно далі буде? І чим закінчиться? Хоча нас зараз більше цікавить навіть інше. А саме: чому трудовий колектив «петровців», набуваючи новітніх традицій існування в ринкових умовах, не заспокоївся? Чому не зупинився, отримавши навіч «найшкурніші» для нього сьогодні завоювання? Якщо тільки трішки перефразувати чи уточнити пояснення, що його ми почули від голови профкому ВАТ «ДМЗ» Олександра Бабченка, то відповідь така: навчені сповна сучасними реаліями, металурги більше і дужче, ніж держава — бо на неї надій жодних — зацікавлені в тому, щоб на їхньому підприємстві зрештою з’явився справді щирий, ефективний і неодмінно соціально відповідальний хазяїн-власник. Як це і має бути у відповідальній перед своїм народом країні. А поки що робітникам доводиться сподіватися лише на себе.

Дніпропетровськ.