Непорушний атрибут держави

За підсумками оперативно-службової діяльності Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України визнано кращим. Тільки за чотири місяці 2004 року за незаконне перетинання державного кордону затримано 1081 мігранта, до відповідальності притягнуто 1851 порушника, під час спроби незаконного провезення через кордон вилучено 58 одиниць зброї, понад 42 кілограми наркотичних речовин, контрабандних товарів і вантажів на суму більш як 15 мільйонів гривень.

...Якщо проїхати східними околицями української держави чи хоча б зробити невеликий екскурс у історичне минуле цього краю, то звичайно можна побачити чимало свідчень того, що він із давніх часів був прикордонним. Але, певно, уже від Переяславської ради братні народи жили тут дружно. Тепер знову змушені вживатися з прикордонними реаліями: до кума в сусіднє російське село вже просто так через лісок не збігати, треба перетинати кордон, через пропускний пункт, що за кілька десятків кілометрів. Усі інші варіанти — порушення прикордонного режиму. Життєві ситуації до уваги не беруться, і все може закінчитися плачевно.

Коли україно-російський кордон тільки-но створювався, у мешканців прикордоння, та й не тільки у них, побутувала думка про те, що це загорожі, контрольно-слідові смуги тощо.

Який вигляд має україно-російський кордон нині? Наcкільки він цивілізований, наскільки відповідає сучасним міжнародним нормам — про це інтерв’ю нашого кореспондента з начальником Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України Борисом Лейдою.

— Кордон відбувся. Це однозначно, — каже генерал-лейтенант Б. Лейда. — Тепер після ратифікації відповідного договору Верховною Радою справа залишається лише за його делімітацією, тобто — за належним оформленням на місцевості. Завдання це не одного дня. Тож буде завершено багаторічну роботу з чіткого визначення на місцевості державних рубежів, які раніше були територіально-адміністративними кордонами України і Росії.

— Як сьогодні, через більше ніж десять років із часу початку становлення кордону, з точки зору начальника управління, ставляться мешканці прилеглих територій до факту його існування?

— Якщо на початковому етапі формування нових держав ставлення до кордону було якщо не вкрай негативним, то, в усякому разі, не лояльним, то тепер населення з розумінням ставиться до непорушного атрибуту будь-якої держави — її кордону. Прикордонні реалії: «пункт пропуску», «прикордонна застава», «прикордонна територія» уже нікого не дратують і сприймаються як щось цілком природне. Однак для такого миролюбного прикордоння, треба сказати, і уряди двох держав, і прикордонники, і керівники місцевих адміністрацій прикордонних областей і районів зробили чимало. До кінця року буде завершено створення місцевих пунктів пропуску. Це означає, що найближчим часом прикордонний режим стане зручніший. Відвідувати родичів, друзів, знайомих можна буде найкоротшим шляхом саме через створювані місцеві пункти пропуску. Втім, у вихідні, особливо в дні релігійних свят, ми вже давно спільно з російськими колегами створюємо на кордоні своєрідні зелені коридори, щоб не обтяжувати людей зайвими клопотами. Звичайно, не порушуючи при цьому митних правил. Україна і Росія — дружні країни, а добрі сусіди мають допомагати один одному, а не спостерігати один за одним через планку автоматного прицілу.

— Однак у свідомості більшості населення склалися інші стереотипи кордону: контрольна смуга, колючий дріт, пильний прикордонник за кожним кущем. Усе це буде?

— Упевнений, що в цій «картинці» залишиться місце тільки для пильного несення служби. Наш кордон має бути легким для подолання людям доброї волі, але наглухо закритим для недругів і гостей зі злими помислами. Ну а для цього в сучасному світі не обов’язково будувати суцільні загорожі, копати рови і обносити все це, як ви сказали, «колючкою» і протитанковими їжаками. Тим паче, що вони в сучасній війні нічого вже не значать. З початку 2004 року ми відпрацьовуємо нову модель охорони кордону. В основу покладено активну роботу з місцевим населенням, запровадження інституту прикордонних інспекторів і патрулів, завдання яких у деякому сенсі схожі з обов’язками дільничних МВС. Найчастіше завдяки саме їхній роботі начальник застави, вище керівництво одержують цінну інформацію про оперативну обстановку на кордоні і завдяки саме цій обставині успішно припиняють багато порушень державного кордону.

— З якими порушеннями найчастіше доводиться мати справу українським прикордонникам на цій «спокійній» ділянці кордону?

— Спокійною її навряд чи назвеш. Команда «Застава, до зброї!» звучить нерідко, іноді застосовується зброя. Найбільш характерні порушення — контрабанда і незаконна міграція і контрабанда. «Бізнес» досить прибутковий, а тому його так звані керманичі щораз йдуть на нову хитрість. Наше завдання — зробити так, щоб прикордонники не дратували своєю присутністю мирних людей, а негайно з’являлися і припиняли порушення кордону, щойно виникне така загроза. Гадаю, ми з цим завданням справляємося. Внаслідок проведення аналітичної, оперативної роботи, чіткої взаємодії з іншими правоохоронними органами щорічно запобігаємо в’їздові незаконних мігрантів і незаконному переміщенню товарів і вантажів через кордон, а отже завдаванню економічних збитків державі на десятки мільйонів гривень, не кажучи вже про багато випадків повернення національних культурних цінностей, припинення карних злочинів.

— Борисе Васильовичу, що б ви хотіли побажати товаришам напередодні професійного свята?

— Щоб нам завжди дякували за службу Вітчизні і за добре виконану роботу. Театр починається з вішалки, а держава — з кордону. Прикордонник перший зустрічає наших гостей. І саме його поведінка, манери створюють перше враження про нашу країну. А воно, як відомо, найяскравіше і надовго запам’ятовується.

Харків.