До швейних ательє у мене пересторога. Останній раз заходила туди кілька років тому, коли моїй дочці треба було пошити костюм на бальні танці — розкльошену спідничку і топик на бретельках. За півметра атласу, якого на все це вистачило, довелося заплатити 15 гривень. Закрійниця пообіцяла вручити готовий виріб через тиждень. Приймальниці замовлень на місці не було, я квапилась, тож про ціну ми так і не домовились. Коли ж прийшла забирати речі, була приголомшена. За спідничку, сказали мені, маю викласти 50 грн., за топик — стільки само. І показали прейскурант цін. Справді, пошиття спідниці — від 50 гривень. Чи це дитяча одежина, чи доросла, чи вище коліна, а чи до п’ят, не уточнювалося.
Обпікшися раз, я вирішила бути обачною. Відчинила двері вже знайомого ательє, тепер це салон-ательє вищого розряду, де можна не лише пошити одяг, а й купити тканину та фурнітуру — нитки, гудзики, замки-блискавки. Щоправда, знижок при пошитті для тих, хто придбав усе це в салоні, нема: брюки жіночі — 80—90 грн., піджак — 136—180 грн., сукня — 90—180 грн. Укорочення брюк — 12 гривень. А я зазвичай плачу щонайбільше п’ять. Це порівняння відбило в мене бажання ще раз спокушати долю в цьому закладі. А тут ще й розсердило інше. Офіційний термін замовлення, пояснили мені, — два тижні. Хочете швидше отримати обновку, доведеться заплатити за пошиття ще 50 відсотків вартості. «А якщо ви не вкладетеся у два тижні? — поцікавилася я. — Чи компенсуєте 50 відсотків?» «Ні», — сухо відрізали мені. Тобто за терміновість клієнт доплачує, а за прострочене замовлення... Я згадала знайому, яка скаржилася, що вже два місяці ходить за кравчинею, яка ніяк не закінчить роботу. І подалася у розвідку в інше ательє — через дорогу.
Потрапила, якщо вірити вивісці, в ательє 1-го розряду. Воно тут ще з радянських часів, і здається, дух тієї епохи з нього не вивітрився й досі. Все вказувало на злиденне існування — пошарпані швейні машинки, кілька нудних пальт, виставлених як взірець, занедбаний вигляд приміщення. Втім ціни тут поступалися процвітаючому сусідові: пошиття жакета — 65 грн., спідниці — 25, блузи — 40. Без жодних «вилок». Я пояснила, що маю серйозний намір пошити костюм. «Якщо без підкладки, то за 100 гривень зробимо, а з підкладкою буде дорожче», — почула обтічну відповідь. З благодушних жіночих облич зрозуміла, що тут можна і поторгуватися. Видно, справи в ательє не надто блискучі. Але якщо тут брак замовлень, може, і якість відповідна? — закралася думка. Заощаджених кілька десяток навряд чи втішать, коли костюм на мені висітиме, як з чужого плеча. До того ж у кінці прейскуранта вичитала безневинне, на перший погляд, уточнення: «Ускладнений елемент — чотири гривні». А що це таке, добре знаю, бо якось довелося платити додатково за кожну кишеню і складку. Я ще раз озирнулась на пошиті моделі за склом, від яких відгонило нудьгою, і не стала ризикувати. Навіть укорочення брюк, які прихопила з собою, незважаючи на низький тариф цієї послуги — всього чотири гривні, не змусило мене передумати. Вирішила віднести їх у вже перевірене ательє. Та непримітна майстерня спеціалізується не лише на ремонті, як я досі гадала, а й на пошитті жіночого одягу. Я поцікавилася у знайомої кравчині, чи не могла б вона пошити мені костюм. «Це коштуватиме орієнтовно 80 гривень», — запитливо глянула на мене жінка, намагаючись з моєї реакції вгадати, чи не переборщила. Прейскуранта цін на послуги тут не було. Все трималося на усних домовленостях. Я обіцяла подумати.
Івано-Франківськ.