У головній залі Будинку зв’язку людно. Автоматичні розсувні двері працюють безперебійно, впускаючи і випускаючи нові «порції» відвідувачів. Одні одержують кореспонденцію, другі — відправляють її. Треті — купують свіжу газету чи знаки поштової оплати у кіоску «Преса».
— Мені, будь ласка, листівку, — звертається до кіоскера Меланії Павлівни Мошенець чепурний дідусь з пластиковим пакетом у руці. — Для дружини, — додає і дістає з кишені потертий гаманець.
— З якою датою ви вітатимете свою половину? —уточнює продавець.
— З черговим днем народження, — поважно одказує. — Он ту листівку подайте, з червоними трояндами...
— Ви, діду, мабуть, недавно оженилися, — жартує молодик, що вибирає собі газету.
— Атож, ніби вчора те було, — у тон відповідає старий. — У сорок дев’ятому...
— Вашій дружині дуже пощастило — мати такого уважного чоловіка, — підключаюсь до розмови і я, «асистент» кіоскера. — До листівки купіть іменинниці ще й «Голос України», не пошкодуєте...
— А чого ж, давайте, — задоволений покупець дякує і відходить від кіоску.
— Мені щось аби про кіно прочитати, — зупинилася біля розкладки рожевощока молодиця. — Тільки не в дорогих журналах, там тільки про отой... Галівуд пишуть.
Пропонуємо з Меланією Павлівною суботній номер «Голосу України» — там якраз Віталій Жежера про «кіно для нормальних» написав.
— О, то тут Ірина Купченко знята! — переглядає газету жінка-кіноман. — Зараз і своїй кумі покажу, вона її дуже любить!
Наступний покупець був із «міцних горішків». Попросив «Команду» і сказав, що політика йому «по барабану». Тобто кинув «камінець» у бік парламентської газети.
— А «Голос України» он яку цікаву статтю про Валерія Борзова вмістив! — парирували ми з пані Меланією «спортсмену». — Та ще й про Андрія Шевченка-молодшого!
— Якого це? — скосив очі «крутий» покупець. — Хіба він женився? Хіба у нього син народився?.. — і купив газету!
— Чи є у вас конверти з портретом Богдана Хмельницького? — завернув до кіоску солідний чоловік. — Хочу відправити листа до Росії, а вони там люблять нашого гетьмана...
— Ви, очевидно, знавець історії, — роблю комплімент «свіжому» покупцеві. — Ось у «Голосі України» надруковано повідомлення про свято, що відбудеться на Чигиринщині. «Гайдамацькими шляхами» називається. «Історик», купивши газету, відходить від кіоску і відразу розгортає шпальти.
...За півгодини мого «асистування» у кіоску ми продали 10 примірників газети Верховної Ради України, які надходять сюди щодня, крім неділі та понеділка. Працівника державтоінспекції, котрий забіг на пошту, щоб купити кишенькового календарика, зацікавили статтею про «прокляті» місця на дорогах. Домогосподарку, яка шукала гороскоп для Тільця, — прогнозом цін на споживчому ринку. Студента-психолога — публікацією про таємничі чорні камені Перу. Навіть «свій» брат-журналіст змінив скепсис на зацікавлення, коли побачив у газеті матеріал Людмили Коханець «Мы — эхо. Мы — долгое эхо друг друга» — про нового прес-секретаря Прем’єр-міністра України Ганну Герман. Продали навіть «стару» газету — за п’ятницю з програмою телебачення.
— Вам пощастило на добрих покупців, — резюмувала наступного дня напарниця пані Меланії Людмила Маслюкова. — Втім, постараємося так «ударно» працювати щодня, щоб виграти конкурс для кіоскерів.
Цього «Голос України» бажає всім працівникам поштового зв’язку і «вільним» розповсюджувачам нашої газети. Продавати парламентську газету без списування і бути кожного місяця з премією!
Черкаська область.