За останні сто років за рівнем захворюваності та смертності онкопатологія перемістилася з десятого місця на друге, поступаючися лише хворобам серцево-судинної системи. За прогнозами Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), до 2020 року онкологічні захворювання вийдуть на перше місце.
Завідувач кафедри онкології Національного медичного університету ім. О. Богомольця, доктор медичних наук, професор Ігор Щепотін зазначає, що лише 30% хворих одержують спеціалізоване лікування, інші обслуговуються в загальнолікувальній мережі нерідко навіть лікарями без онкологічної кваліфікації. Отож якість лікування конкретного хворого, а часто і його життя, залежать від кваліфікації лікаря, технічної та лікарської забезпеченості лікарні.
У нашій країні не вистачить усього бюджету охорони здоров’я, якщо його адресувати тільки одній онкологічній службі, щоб задовольнити її реальні запити на 100%. У 2004 році в держбюджеті на програму «Онкологія» передбачено 130 млн. 360,1 тис. грн., з яких 115 млн. 650,1 тис. грн. піде на медикаменти і 14 млн. 710 тис. — на обладнання.
Голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства і дитинства Микола Поліщук на тематичних парламентських слуханнях підкреслив, що під час закупівлі лікарських засобів і обладнання за бюджетні гроші не враховуються показники «вартість-користь», велика частина коштів витрачається на паліативні препарати, які серйозно не впливають на виживання. Рішення про тендерні закупівлі суб’єктивні, їх приймають особи, які не знайомі навіть із принципами хіміотерапії, асортимент закупівель не збалансований, перевага віддається дорогим брендовим препаратам.
Ігор Щепотін також відзначає, що у вітчизняних онкологів немає серйозних розбіжностей стосовно ефективних схем лікування, однак вони виникають, коли йдеться про держзакупівлі препаратів для безплатного лікування. Оптимальне співвідношення ціни та якості досі залишається золотим правилом вигідної покупки, проте воно часто порушується під час закупівель за бюджетні кошти.
