Найняли, щоб «кинути»

Оскільки значну частку вітчизняного флоту розбазарено, розкрадено, списано на металобрухт, а новими суднами він майже не поповнюється, то від 70 до 90 тисяч українських моряків змушені найматися на роботу в зарубіжні судноплавні компанії. Комусь пощастить — роботодавець виявиться порядним: і умови на своєму судні нормальні забезпечить, і порівняно непогану зарплату своєчасно та сповна виплатить. Та немало й прикрих фактів: схоже, що посилюється тенденція, коли власники суден вже під час найму моряків міркують над тим, де, коли та на скільки їх «кинути». Тобто, нещадно поексплуатувавши якомога триваліший час, залишити без зарплати, без засобів до існування, без обумовленого відправлення після завершення терміну контрактів додому. Навіть ціною відмови від судна — зазвичай доволі старого, з якого все вже вичавлено. Ось лише кілька характерних ілюстрацій до проблеми, якою дедалі частіше доводиться займатися вітчизняним владним та профспілковим структурам.

Ізмаїлець Віталій Музика, попрацювавши обумовлений період другим механіком на судні «Баракуда» під прапором Гондурасу, так наситився черствим підфлажним хлібом, що вирішив повернутися додому. Та в компанії «Долфін Маріна» (Стамбул) мали щодо моряка дещо інші, напевно, плани, бо в отриманні вилученого паспорта, без якого повернення в Україну неможливе, категорично відмовили. Як не наполягав В. Музика, як не доводив, що йому конче потрібно їхати додому, відповідь була одна й та сама: ні та годі. Мабуть, ще не все, що хотіли, взяли від дешевої рабсили судновласники...

Моряк письмово звернувся до Генерального консульства України в Стамбулі, розповів про ситуацію, що склалася, просив допомоги. Дипломати — до турецької морської поліції. Спільними зусиллями таки вдалося повернути В. Музиці паспорт й на пільгових умовах відправити моряка судном «Вікторія» за маршрутом Стамбул — Херсон...

З турецькою компанією «Долфін Маріна» українським дипломатам випало мати справу ще до цього випадку. На довготривалі страждання було приречено 11 українських членів екіпажу судна «Насухі-1», що його орендувала згадана компанія. Після втручання працівників української консульської установи моряки отримали продукти харчування, питну воду, пальне та медичну допомогу і нарешті відбули на батьківщину. Належну зарплату отримали, щоправда, лише частково...

МЗС України визнало за потрібне поінформувати про ці випадки відповідні держустанови та профспілки України, а також публічно застерегти потенційні жертви, що шукають роботу «підфлажника»: «Керівництво компанії «Долфін Маріна» за допомогою українських крюїнгових компаній, зокрема «Експрес Транс Шиппінг і Ко» (Ізмаїл), продовжує залучати на роботу українських моряків, не виплачуючи їм потім зарплату та штучно створюючи, задля їх подальшої експлуатації, додаткові проблеми з поверненням в Україну...» (цитата з листа М. Бродовича, заступника начальника Управління консульсько-правового забезпечення МЗС України).

Добре, що «кидал» названо поіменно — це справді хоч когось та застереже.

Майже половина екіпажу теплохода «Contі Wіll» (фрахтувальник — кіпрська компанія «Genfreіght ltd») пропрацювала на судні вже трохи не рік, а про виплату морякам зарплати роботодавець наче забув. Затримували її й іншим членам команди. Неодноразові нагадування про борг залишалися без реагування, людей «годували» обіцянками, називаючи все нові терміни розрахунку. Тривога моряків посилилася, коли дізналися, що термін фрахтування судна кіпрською компанією ось-ось завершується, і воно повернеться до старого власника. Зміниться, само собою, й екіпаж. Що ж тоді — шукай вітра в полі?

На щастя, судно з українським екіпажем прийшло в рідні пенати — до Одеського морського порту. Поки вивантажували тут металопродукцію, й визріло рішення звернутися по допомогу до інспекції Міжнародної федерації транспортників (МФТ) в Україні. Конкретно —до інспектора Вадима Мощенка, про принциповість і наполегливість якого у обстоюванні прав та інтересів моряків, і не тільки українських, чутки серед «підфлажників» поширилися доволі швидко. Інспектор діяв оперативно і рішуче: одразу ж відвідав судно і, переконавшись у правоті членів екіпажу, почав переговори з капітаном та представником адміністрації компанії-фрахтувальника. У відповідь на спробу таки затягти розрахунок нагадав недавню історію зі страйком, теж через несвоєчасну виплату зарплати екіпажеві одного з іноземних суден в тому ж Одеському порту: «Ви теж цього хочете? Не радив би, це не піде на користь іміджу компанії. А розрахуватися з людьми все одно доведеться — для цього використаємо всі наявні у нас можливості».

Здоровий глузд таки взяв гору — зарплату морякам виплатили сповна. У присутності інспектора МФТ.

У Центральній раді профспілки працівників морського транспорту України, куди звернувся із заявою про допомогу в отриманні зароблених на іноземному судні грошей капітан Н., не думали, що справа, за яку без вагань взялися, невдовзі зайде в глухий кут. Причому, не лише для Н. Адже, в принципі, чимало подібних проблем досі вдавалося більш-менш успішно розв’язувати...

А починалося все так: у порту Ломе (Того) капітан Н., який працював на теплоході «Бореас» (судновласник-менеджер — мальтійська компанія «Рамблер Шиппінг») попросив заміни та остаточного розрахунку. Його прохання судновласник задовільнив. Щоправда, з... обманом. Бо представник компанії пред’явив капітанові документ, який нібито засвідчував, що на його рахунок в одному з одеських банків перераховано борг із зарплати за п’ять місяців, а насправді, як пізніше з’ясувалося, то був документ лише про наміри перерахувати суму заборгованості. Про це Н. дізнався аж тоді, коли прилетів літаком додому. Ось і пішов до профспілки в надії разом з нею домогтися справедливості.

Центральна рада профспілки працівників морського транспорту з’ясувала, що «Бореас», уже на чолі з новим капітаном, узяв курс на іспанський порт Більбао. Вирішили звернутися за сприянням до тамтешніх колег по МФТ. Але судно несподівано іспанська поліція заарештувала. Разом з українським екіпажем. Причина —підозра в причетності нового капітана до наркобізнесу. Судно, що вже вичерпало свої технічні можливості, його менеджер поспішив кинути напризволяще. Понад тиждень українські моряки перебували на теплоході без їжі й води, аж доки МФТ, на прохання української профспілки, не подбала про забезпечення їх найнеобхіднішим... А потім — і про репатріацію на батьківщину.

Питання про оплату праці українських моряків, у тім числі й капітана Н., залишилося відкритим. Рабсила, одне слово, задарма.

Одеса—Ізмаїл.