Так називався творчий звіт майстрів мистецтв і художніх колективів Чернівецької області
Чернівчани розвіяли мій стереотип про те, що творчі звіти — це пережиток минулого (інакше цим не міг би захоплюватися увесь зал національного палацу «Україна»). Те, що представив у Києві Буковинський край, було потужне, якісне і цікаве.
Частина офіційна
Коли заграли трембіти і пролунало перше р-р-р-йо-х-хо, заступник глави АП Олексій Іщенко передав вітання від Президента, Міністр культури і мистецтв Юрій Богуцький сказав про розмаїття культур і збереження традицій, а голова облдержадміністрації Михайло Романів не сумнівався, що його землякам є чим пишатися. Згодом Чернівці отримали традиційні квіти від Київського міського голови Олександра Омельченка, буковинського земляцтва, а на завершення — букети від Президента, Кабміну і Чернівецької облдержадміністрації. Квіткове шанування від глядачів було і на початку, і всередині, і наприкінці...
Частина професійна
Чернівці називають українським Віднем. Мабуть, так воно і є, адже центр Буковинського краю довго жив у складі Австро-Угорщини. Але як цю «наближеність до Відня», до центральної Європи покажеш у Києві, на виїзді? З’ясовується, можна, і це було очевидно навіть на виставці декоративно-ужиткового мистецтва, розміщеній у фойє палацу «Україна». Вишивка, художнє ткацтво, різьблення по дереву, гончарство. Трохи незвичні кольори вишиванок — у спокійних, теплих тонах. Менше — традиційних червоного й чорного, більше — усіх відтінків жовтого, коричневого, синього. І у візерунках не знайдеш верби й калини, малюнки тонкі, наче розмиті, далекі. Гори, мабуть, навіяли...
Крім виробів окремих майстрів, чернівчани привезли і колективні експозиції: виставку дипломних та курсових робіт студентів Вижницького коледжу прикладного мистецтва ім. В. Шкрібляка та Чернівецького вищого професійного училища № 5, виставку художньої фотографії, виставку студії Чернівецького художнього музею «Буковина — земля Юрія Федьковича», здобутки видавництв області «Книжковий вернісаж Буковини».
А щодо концерту, то його теж було вирішено по-своєму. Почали з «У пам’ять руським кобзарям» (Тарасу Шевченку, Маркіяну Шашкевичу, Юрію Федьковичу) у виконанні заслуженого Буковинського ансамблю пісні і танцю (керівник — Андрій Кушніренко), а закінчили спільним «Многая лєта».
Чернівці файно грали (хто б сумнівався). Уявіть собі тільки ансамбль скрипалів музичних шкіл обласного центру. Віддаю належне майстерності художнього керівника Юрія Гіна — спробуйте скерувати 30 дітлахів «врізати» садигурську польку. Дуже сподобалися глядачам і баяністки Ірина та Марія Сиротюки. Блискуча техніка — річ наживна, а от непідробний інтерес до музики — то від Бога. Ще одним відкриттям був гурт драматично-експериментальної студії товариства «Український народний дім у Чернівцях» (керівник — Євген Воєвідка). Експеримент удався. Їхній номер «По тім боці Дунаю» — непоганий зразок українського року.
Частина емоційна
Чернівці не зловживали «зірками». Тільки Павло Дворський та брати Яремчуки, які, звісно, зірвали овації. А друга частина концерту — фольклорно-етнографічна композиція «Вихід на полонину» теж не дала глядачам розслабитися. «Солянка» з більш як 20 народних аматорських фольклорних колективів, ансамблів танцю, оркестрів народних інструментів з усієї Буковини показала і традиції, і обряди, запальні коломийки і гуцульські танці.
А в одного артиста закохався увесь зал — у наймолодшого учасника концерту Едуарда Ліцкана із села Селятин Путильського району. Щось надзвичайно зворушливе було в тому, як цей хлопчик читав прозу. Дитяча безпосередність і по-дорослому серйозне розуміння. Оплески не стихали.
P. S. Додамо до цього багаті костюми, гарний звук, удале світлове оформлення і блискучу організацію: усі два десятки аматорських колективів так злагоджено змінювали на сцені один одного, що можна було й не помітити, що це артисти з різних куточків області.