АКВА! ТИ — САМЕ ЖИТТЯ!

Як запевняють фахівці, запасів питної води на Рівненщині вдосталь. Земляки беруть її з підземних горизонтів. Отож мікробне забруднення артезіанської води мінімальне — не більше двох відсотків. Але це аж ніяк не означає, що наш край живе безпроблемно.

Як повідомили в обласній санепідемстанції, лише населення села Пугач, що в Сарненському районі, користується привізною водою. Тим часом питання будівництва північного водозабірного вузла з магістральним водогоном відкладається впродовж 12 (!) років. Бракує коштів.

Назріла ще одна проблема. Внаслідок діяльності Хмельницької АЕС різко погіршилась природно-екологічна рівновага басейну річки Горинь: рівень води знизився, утворилась депресійна воронка площею понад 200 тисяч квадратних метрів. Це негативно позначилось на водному режимі п’яти адміністративних районів області, відчутно знизився рівень у колодязях та неглибоких свердловинах. Депутати Рівненської обласної ради звернулися до Кабміну, щоб той профінансував з державного бюджету передбачене його ж рішеннями будівництво п’яти водосховищ, шлюзів-регуляторів на Горині тощо. Поки що споруджено лише один...

Рівняни не забули, як кілька років тому воду подавали в місто погодинно. Доводилося запасатись водою, що не сприяло ні її якості, ні економії. Але коли стараннями голови облдержадміністрації Миколи Сороки до Рівного проклали додатковий водогін із села Горбаків сусіднього Гощанського району, частково проблему було знято.

Та час від часу «Рівнеоблводоканал» через борги за енергоносії у вечірні години подає воду під пониженим тиском, а то й зовсім її відключає. Тому після трудового дня рівняни поспішають до домівок, щоб запастися водою. Для господарських потреб вона підходить, а ось для споживання... Фахівці стверджують, що відстояна надміру вода втрачає низку корисних первинних властивостей. Після того, як вода знову забурлить у трубах, їй дають стекти, оскільки вона, м’яко кажучи, каламутна й іржава (адже водогони — «довгожителі»). До того ж у Рівному вода жорстка, містить чимало солей.

— Відключення водогонів від енергопостачання через борги характерно й для інших міст області, — розповідає головний державний санітарний лікар області Геннадій Шевченко. — Скажімо, впродовж останніх років ця проблема актуальна для Дубровиці. Місто неодноразово залишали без води (торік десять разів), що могло призвести до спалаху інфекційних захворювань. Вода у цьому містечку непогана, але відключення у 3—4 рази погіршують її якість.

Коли крани сухі, люди беруть акву з помпових колонок. Колодязів у Дубровиці дуже мало.

— Загалом, старі водогони — найперший ворог якості питної води, — підсумовує головний державний санітарний лікар. — Коштів, щоб замінити їх новими, бракує. Скажімо, із 24,6 кілометра водогону у Корці (а він експлуатується з 1948 року) 16,2 кілометра — в аварійному стані.

Місто лихоманить через часті пориви, що не сприяє якості питної води. До того ж у ній великий вміст заліза. І хоча нещодавно тут побудовано станцію знезалізнення води, бракує коштів на її обслуговування. Дуже актуальним для Корця є будівництво кількох свердловин, але зробити це проблематично, оскільки місто стоїть на гранітному кряжі.

— У 27 відсотків комунальних водогонів області закінчився термін амортизації, зношено 48,7 відсотка об’єктів, мереж, обладнання, — розповідає в. о. начальника управління житлово-комунального господарства облдержадміністрації Ніна Весельська. — На розвиток і реконструкцію водопровідного і каналізаційного господарства області потрібно понад 17 мільйонів гривень.

Перевищення вмісту заліза у питній воді характерне для усіх поліських районів. Причина ще й у великому вмісті у грунті гумінових речовин, які дають кольоровість воді.

— Однак такого рівня вмісту заліза, який шкідливо впливав би на печінку, поки що не спостерігається, — заспокоює Геннадій Шевченко. — Щодо вмісту мікроелементів у питній воді, то у ній бракує фтору (це головна причина поширення карієсу), йоду, що може спричинити інтелектуальні розлади, захворювання ендокринної системи.

Дехто з людей використовує фільтри для очищення води. Однак, як радять фахівці, їх треба підбирати відповідно до умов регіону, попередньо порадившись із фахівцями.

— Останніми роками з’явилась ще одна проблема: після реформування сільські водогони, якими раніше опікувались колгоспи, закріпили за сільрадами, — розповідає Геннадій Шевченко. — Але бюджети сільрад не дають можливості утримувати їх у належному стані. Тому питна вода часто-густо за мікробіологічними показниками не відповідає стандартам — рівень бакзабруднення у сільських водогонах коливається в межах від семи до десяти відсотків, тоді як у комунальних — до двох, відомчих — до шести.

— Як я зрозуміла, санепідемстанція контролює якість питної води у водогонах, громадських колодязях і навіть у святих джерелах? А як щодо приватних колодязів? — запитую у головного державного санітарного лікаря області.

— Звичайно, ми реагуємо на звернення громадян, контролюємо якість води в колодязях. Часто вода не відповідає стандартам через те, що господарі не чистять їх, розміщують поблизу гноївки, хліви, стічні канави. Були випадки, коли в таких колодязях виявляли нітрати, зокрема у Володимирецькому, Дубнівському районах. Зрештою, кожен господар може замовити, щоб спеціалісти дослідили якість питної води. Щоправда, послуга ця платна, за винятком досліджень за епідпоказниками.

Фахівці не заперечують, що наші ГОСТи й норми щодо питної води застарілі і не відповідають світовим стандартам. Добре, що це визнають і у «верхах».

Постановою Головного державного санітарного лікаря України №19 від 5 квітня 1996 року передбачено до 2005 року перейти на нові державні санітарні правила і норми. Що це дає конкретно нам, споживачам води? Скажімо, якщо сьогодні якість питної води досліджують за 28 показниками, то після запровадження нових норм — за 56.

— Часу для їхнього запровадження залишається обмаль, а роботи ведуться черепашачими темпами, — каже Геннадій Шевченко. — Кошти потрібні, щоб переобладнати лабораторії. Що вже казати про сільські та відомчі водогони, якщо навіть лабораторія комунального водогону Рівного поки що не має необхідних умов для досліджень води за 56 показниками?

Фахівці сподіваються, що перехід до нових санітарних правил і норм підтримає держава.

Вони не приховують того, що після їхнього запровадження до 90 відсотків питної води через неготовність обладнання водозабірних споруд не відповідатиме вимогам правил, гармонізованих з європейськими стандартами. Отож, поняття «якість питної води» залежить від того, з чим її порівнювати: чи із застарілими вітчизняними стандартами, чи із сучасними світовими. Хотілося б, щоб із світовими. Але знову-таки все упирається в кошти, які потрібні на нові водогони та ремонт уже діючих, освоєння новітніх технологій очищення води тощо. А якщо фінансування цієї програми буде на такому рівні, як сьогодні, то все залишиться лише добрими намірами.

Рівне.