Виступ Першого заступника Голови Верховної Ради України Адама МАРТИНЮКА на Конференції «Європа громадян — парламенти та участь громадян» на тему «Наскільки демократична наша демократія?». Страсбург, 18 травня 2004 року
Вельмишановний пане Голово, вельмишановні учасники конференції!
З розширенням Європейського союзу до європейської сім’ї народів повернулися країни, які добре знають Україну і де проживають численні українські громади. В історичній перспективі це, безперечно, вплине й на долю України, яка опинилася на межі об’єднаної Європи.
Демократія за своєю глибинною сутністю не передбачає консенсусу. Однак значна частина політичної та управлінської еліти України як посткомуністичної держави саме в загальному консенсусі бачить ключову гарантію сталого розвитку. На практиці це означає мимовільні чи продумані спроби нав’язати суспільству єдину ідеологію. Інакомислення, тобто відхід певної партії чи політичного діяча, науковця чи журналіста від позицій правлячих кіл, може сприйматися навіть як дія, що не узгоджується із загальнодержавними інтересами. У цьому бачиться головна перешкода впровадженню принципів європейської демократії в українське життя.
Тим часом парламентська демократія і парламентаризм мають грунтуватися на фактичній наявності в суспільстві ідеологічного розмаїття. Водночас я цілковито поділяю погляд на демократію як верховенство права. Але закон не може служити засобом творення ідеологічно одноманітного суспільства. Закон і парламент, як його творець, мають бути гарантами того, щоб владні структури всіх рівнів виступали довіреними представниками народу.
У контексті цьогорічних президентських виборів в Україні таке розуміння демократії передбачає законодавчі та адміністративні гарантії того, що правила голосування не будуть відрізнятися в різних регіонах і залежати від волі посадових осіб. Виборець має право отримати рівний і повний доступ до інформації про всі ідеологічні позиції партій, виборчих блоків та їх висуванців. Відповідно потрібні й державні гарантії рівного доступу цих партій і блоків до засобів масової інформації.
Забезпечення інформаційної рівності важливе, але це не абсолютний принцип. Свобода символізується не тільки з правом вибирати, а головніше — справедливістю в реалізації демократичного вибору. Тож незалежність судової гілки влади — це ще один вирішальний елемент демократії.
Суд не може залежати від інших гілок влади. Термін —популярний і зрозумілий. Але в умовах політичного домінування фінансово-економічних груп вийти на такий рівень воднораз неможливо. Вважати інакше — означає жити в світі ілюзій. А в політиці вони вкрай небезпечні, бо здатні породжувати привидів. Маю на увазі ілюзорність сподівань на те, що з приходом до влади нового президента механічно гарантується незалежність судової влади.
Слід узяти до уваги як незаперечний факт, що на пострадянському просторі триває посткомуністична революція свідомості. За всіх своїх позитивів вона постійно наштовхується на таку перешкоду, як концентрація фінансових засобів у руках надто незначної групи людей. До її складу входять і опоненти європейської демократії, в якій вони вбачають загрозу своєму політичному існуванню. Прийняття парламентом найдемократичніших законів не може одразу зробити їх законослухняними. Для цього потрібен час, а його у протагоністів демократії немає. За такої ситуації головне — убезпечитися від будь-яких виявів силового тиску.
Отже, серйозною проблемою для України є подолання синдрому перехідного періоду з притаманним йому первісним накопиченням капіталу. І в цьому сенсі Рада Європи може надати нам реальну допомогу не тільки шляхом роз’яснення важливості та доцільності скасування політичного верховенства олігархічних структур, а і конкретними пропозиціями, базованими на європейському досвіді.
Демократія, як слушно стверджував професор Копенгагенського університету Халь Кок, є фундаментальним вибором між двома логіками людських стосунків, менше політикою — більше педагогікою. У цьому розумінні роль ПАРЄ важко переоцінити, але з обов’язковим урахуванням того, що вибір тут справді дуже хиткий. Якщо у своїх діях ПАРЄ буде керуватися метою негайного утвердження своїх рекомендацій, а не прагненням навчати на засадах уміння прислухатися і розуміти умовного учня (адже йдеться про цілі народи і держави), то шлях до остаточної перемоги демократії в Україні буде триваліший. Давайте спільними зусиллями його прискоримо.
